Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 101
Сержіу Буарке ді Оланда
Якщо скасування рабства у Бразилії позначило завершення епохи домінування аграрного сектора, то політична система, заснована наступного року, відповідала формальній доцільності, яка, своєю чергою, була співзвучною новому соціальному складові країни. Існує певний таємний зв’язок між цими двома подіями та безліччю підводних течій нашої повільної, але впевненої й нешвидкостиглої революції, єдиної революції, яку, строго кажучи, ми пережили протягом усього періоду існування нашої нації. Насправді, вона відбувалася доволі тихо, без жодних зовнішніх заворушень, важливість і значення яких історики зазвичай перебільшують у своєму дріб’язковому намаганні стисло викласти поверховий бік подій в історії народів. Разом з цією революцією більшість заворушень республіканської доби, як і в країнах іспаномовної Америки, здаються лише відгалуженнями траєкторії офіційної політики держави, які можна порівняти зі старовинними «палацовими революціями», широко відомими фахівцям з європейської історії.
Деякі спостерігачі цілком ґрунтовно стверджували, що подібні рухи, по суті, мають той самий сенс і користь, що й президентські вибори у Північній Америці: наслідки та зміни, які вони несуть суспільству, не повинні за значущістю перевищувати згадані вибори. «З огляду на всі ймовірні можливості, — зазначає один американський автор, — ці революції заважають веденню справ не більше, аніж президентські перегони у США, хоча й коштують значно менше».
Велика бразильська революція не може бути прив’язана до будь-якого конкретного часового моменту. Це радше повільний процес, який тривав принаймні три чверті століття. Його кульмінаційні віхи можна порівняти з розмаїттям гірського краєвиду. Якщо у попередньому розділі я спробував визначити 1888 рік як, напевно, вирішальний момент усього нашого національного розвитку, так це тому, що починаючи від цієї дати вже не діяли деякі традиційні гальма на шляху нового порядку, котрий лише тоді й став неминучим. Тільки в такому сенсі скасування рабства дійсно можна вважати найвизначнішою віхою, яка розділила дві епохи.
Насправді, відтоді вже було підготоване підґрунтя нової системи, центр тяжіння якої знаходився не в сільській місцевості, а в містах. Якщо рух, котрий протягом усього періоду імперії безупинно підривав фундамент, на якому ґрунтувалося наше суспільство, ще й був далеким від свого кінцевої мети, безсумнівно, ми вже ввійшли до його гострої фази. Ще й сьогодні ми є свідками й, напевно, продовжимо бути ними протягом тривалого часу останніх відголосів цього повільного катаклізму, сенс якого, здається, полягає в знищенні іберійського коріння нашої культури заради затвердження нового стилю, який ми ілюзорно вважаємо американським, бо його риси з надзвичайною швидкістю завойовують нашу півкулю. У Бразилії, й не лише в Бразилії, іберізм і руралізм переплітаються, незважаючи на твердження таких видатних учених, як, наприклад, пан Олівейра Віана. У той день, коли сільський спосіб життя був порушений і почав швидко поступатися безжалісному вторгненню міського світовідчуття, розпочався також і занепад специфічного впливу заморських ідей, провідниками якого були португальці.
