Читать «Колекція професора Стаха. «Портрет» Ель Греко» онлайн - страница 87

— Коли казав про справи в готелі «Інтурист», не уточнював, які саме? Пов'язані з його роботою чи з чимось іншим?

— Я не розпитувала, не любив він цього.

— А який з себе ксьондз?

— Ну, такий, звичайний… Високий комір, ага, лисий і голова кругла, наче місяць…

Коли Суханову вивели, Козюренко покликав Владова.

— Уранці мені буде потрібен список усіх мешканців «Інтуриста» на п'ятнадцяте травня. І відомості про ксьондза собору святого Павла. Можливо, він мав парафію у селі, звідки родом Прусь.

КАНОНІК ЮЛІАН БОРИНСЬКИЙ

Козюренко спинився на прізвищах двох постояльців «Інтуриста». Віталій Сергійович Крутигора — працівник відділу постачання Миколаївського консервного заводу й Павло Петрович Воронов — заступник директора одного з московських антикварних магазинів. Щоправда, Крутигора виїхав з міста шістнадцятого травня, а Воронов вісімнадцятого — отже, до події в Желехові обидва, певно, не мали прямого відношення. І все ж слід було точно з'ясувати, де вони перебували ввечері вісімнадцятого травня і чи не мають якихось зв'язків із знайомими Пруся.

Особливо зацікавив Романа Панасовича Воронов.

Антиквар приїхав до Львова саме напередодні злочину. І в день його від'їзду з будинку Пруся зник «Портрет» Ель Греко. Випадковість? Можливо. Але такі випадкові збіги обставин трапляються рідко…

Воронов виписався з готелю о двадцять першій годині. Цього вечора до Москви відходили ще три поїзди: о двадцять першій п'ятдесят, двадцять третій тридцять три і чверть за першу. Отже, якщо антиквар виїхав нічним експресом, убивця Пруся мав можливість передати йому картину. Але міг убити й сам Воронов.

Козюренко записав у блокноті: «Попросити московських товаришів уточнити, коли і яким поїздом прибув до Москви Воронов. Запит до Миколаєва щодо Крутигори».

— А як із ксьондзом? — запитав у Владова. Той подав теку.

Фото… Чоловік з гострим поглядом і кулястою, немов кавун, лисою головою. Канонік Юліан Євгенович Боринський. П'ятдесят сім років. Під час війни і в перші повоєнні роки мав парафію в селі Піщаному, звідки родом Прусь. Потім домігся, щоб його перевели у місто. Мешкає на Парковій вулиці, будинок номер вісім, квартира сімнадцять. Має автомобіль «Москвич».

— Давайте-но ми з вами, Петре, з'їздимо в автоінспекцію, — запропонував Козюренко.

— Пробачте, ще одне… — Старший лейтенант подав паперову теку. — Рапорт начальника ковельської міліції. Вони знайшли тракториста Тимка — Тимофія Васильовича Вальченка. І не тільки його — ще двох попутників Семенишина. Всі троє впізнали його й підтвердили, що Семенишин справді їхав з ними в одному вагоні поїзда, який відійшов із Желехова о двадцять першій годині двадцять сім хвилин вісімнадцятого травня. Яке буде розпорядження?

— Поверніть Семенишину підписку про невиїзд. Подякуйте ковельським товаришам. І спитайте, чи не забули вони вибачитися перед Семенишиним?