Читать «Кобзар (Вперше зі щоденником автора)» онлайн - страница 6

Тим часом Шевченкова поезія хтозна чи й була б можливою без тих стимулів, що йшли до петербурзької української колонії з самої України, де різнорідні форми обстоювання своєї самобутності (бодай і залишкової – інколи) оберталися й зусиллями, спрямованими на літературну обробку й емансипацію мови свого народу.

Це був складний і драматичний процес. Він був своєрідною відповіддю не лише на європейські національні рухи («весна народів»), загальноєвропейську хвилю звертання до народних основ, а й на фатальну зміну української політичної та культурної ситуації, зумовлену скасуванням Гетьманщини, ліквідацією Запорозької Січі, закріпаченням українського села, колонізацією півдня України – заселенням його іноземним елементом, прокламуванням так званої «Новоросії»; занепадом Києво-Могилянської академії та вичерпанням енергії української барокової культури – не в останню чергу внаслідок відтоку культурних сил до імперського центру. Хоч жили ще спогади про недавнє минуле (з найбільшою силою виражені в народній поезії). Ще озивалося – інколи і в полум’яній формі, як в «Історії русів» – обстоювання колишніх «вольностей». Але під кінець ХVІІІ ст. усе-таки загалом запановує глибока депресія, українська шляхта розуміє «вольності» вже в сенсі входження в російське дворянство, а патріотизм тієї її частини, яка не цілком перейнялася вірнопідданством до московської монархії, набрав упокореного, присмирілого характеру.

Це була хоч і об’єктивно зумовлена, але трагічна для України ситуація: адже саме в цей час відбувався процес творення модерних націй в Європі, і Україна не змогла в нього повноцінно включитися, що й зумовило її трагічне історичне запізнення, наслідки якого впали на наступні покоління.

І все-таки той політичний і літературний романтизм, що охопив усю Європу, а не в останню чергу й слов’янські народи, озвався і в Україні – спершу як пробудження інтересу до народності та звертання до народної мови. Хоч це явище зовсім не зводиться до реакції на зовнішні збудники, – воно випливало з потреб життя самого українського народу, духовна, естетична творчість якого не припинялася.

Важливою негативною обставиною було те, що на цей час сталася фактична втрата в актуальній свідомості немалої спадщини української барокової літератури та інтелектуальної спадщини Києво-Могилянської академії – її носії або були «завербовані» (ще й до Петра І та за його часів, а потім після впаду Гетьманщини) для створення імперської культури, або добровільно перейшли туди в пошуках ширшого простору для своєї діяльності; водночас коло поцінувачів і рецепієнтів цієї спадщини катастрофічно звузилося внаслідок обрусіння освічених верств.