Читать «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття» онлайн - страница 76

На той момент князь Роман використав всі свої можливості щодо реалізації політичних намірів у Наддніпрянщині. Зазначимо, що, безумовно, статус-кво, який склався тут після подій 1203–1204 рр., навряд чи влаштовував князя, проте посилення власного тиску ставило перед Романом перспективу тривалої і, у значній мірі, безперспективної війни. Це він прекрасно зрозумів ще у попередні роки. Тому наступні дії Романа Мстиславича виглядають досить логічними, і ми не можемо погодитися з характеристикою діяльності галицького князя, яка належить перу Л.М.Гумільова: “Все життя він воював “проти”, а не “за”, виключаючи самого себе”. “Роман був схожий на римського солдатського імператора III ст. або тюркського еміра XV ст., ніж на графа Аквітанії, Ломбардії чи Саксонії”.

Ми вже вище відзначали, що у Волині і Малої Польщі в цей час був район спірних претензій, а саме басейн Західного Бугу і у, певній мірі, Ятвягія. Роман після смерті дядьки Казимира досить довгий час підтримував його малолітніх синів Лешка та Конрада, однак у лютому 1203 р. ситуація в Польщі докорінно змінюється: в цей час помирає головний суперник краківського князя Лешка Бялого Мешко Старий, і малопольський володар реально став претендувати на право бути князем-сеньйором, тобто великим князем усієї Польщі. В таких умовах, ясна річ, Роману впливати на ситуацію в Польщі ставало складніше, оскільки Казимировичі не тільки ставали самостійними політичними фігурами, але й у перспективі продовжувачами східної політики батька, про яку ми вище вже писали.

Безпосередні обставини походу галицько-волинського війська на Польщу, загибелі Романа Мстиславича 19 червня 1205 р. залишаються у певній мірі малоз’ясованими. У популярній літературі існує версія, що князь загинув під час полювання, коли відірвався від своєї дружини, натрапив на загін поляків, які його в сутичці вбили. Проте ця версія опирається на недостовірні свідчення пізньосередньовічних пам’яток, де наводяться легендарні “подробиці” життя західноруського князя.

Значно більш поширене інше уявлення, згідно якого князь загинув під час великої битви між малопольськими та галицько-волинськими полками, що відбулася на березі Вісли неподолік польського міста Завихост. Щодо самого походу, то, як ми вже відзначали у першому розділі нашої праці, в історіографії XX ст. досить поширена версія про те, що Роман переслідував далекосяжну мету: прагнув втрутитися у конфлікт між двома германськими угрупованнями – Гогенштауфенів та Вельфів. Галицький князь, згідно поглядів прихильників такого погляду, хотів підтримати короля Філіпа Швабського проти герцога Оттона, союзником якого і був Лешко Бялий. Таким чином, масштаби європейської політики Романа (особливо якщо до них додати її “візантійські компоненти”) набувають значних розмірів, хоча зразу відзначимо, що в контексті розглянутих фактів з біографії Романа такі уявлення про його діяльність виглядають зовсім нереальними. Проте ця концепція, враховуючи особливо її поширеність серед істориків, потребує на більш детальний розгляд.