Читать «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття» онлайн - страница 72

У тому ж 1203 р. до Суздаля прийшло посольство від Романа з пропозицією до Всеволода сприяти відновленню мирних відносин між галицько-волинським і чернігівськими князями. Через деякий час така угода була укладена. Наслідком умілої дипломатії Романа стало створення великої коаліції руських князів проти половців. Серед них, зокрема, літопис згадує, крім Романа, Рюрика Ростиславича, переяславського князя Ярослава, сина Всеволода, племінників Рюрика Мстиславичів. Похід завершився великою перемогою. “И взяша Рускии князи полону много, и стала и заяша и возвратиша во свояси с полоном многим”.

Цим походом Роман здійснив свій намір – розколоти, посварити і ослабити свої суперників. Можливо, це відчули Ольговичи, які не приймали взагалі участі у війні з половцями. Вміла політика галицького князя сприяла зміцненню його стосунків з давнішніми союзниками – київським населенням і “чорними клобуками”, які стояли чітко на антиполовецьких позиціях і ворожо ставилися до Рюрика.

Тому не викликає подиву, що на зворотному шляху із степу у Треполі між Романом і Рюриком стався конфлікт. “Роман ем Рюрика и посла в Киев и постриже в чернци и жену его и дщерь”. У літописця нема сумніву щодо причин цієї події, оскільки перед цим “ту было мироположение в волостех, кто како терпел за Рускую землю”. Синів Рюрика Ростислава і Володимира Роман захопив у заручники, щоб утримувати їх у Галичі.

Безумовно, події на півдні, посилення політичної ваги Романа викликали невдоволення Всеволода Юрійовича, який став вимагати звільнення Рюриковичів. “Роман послуша великого князя и зятя его пусти, и быс князь Киевский, и брат его пусти”.

Більш докладно це питання розглядалося в історіографії XIX століття. А.Андріяшев висловив сумнів щодо літописної згадки про Ростислава Рюриковича, і зазначає, що слова “… и быс князь Киевский” в дійсності належать Роману. Заперечивши цю думку, М.С.Грушевський пише, що перебування у чернецтві Рюрика при князювання у Києві його сина Ростислава свідчить про велику залежність останнього від Романа Мстиславича. Той “своїми укладами з Всеволодом фактично поставив себе на рівні з ним, так що в політичній системі давньої Руської держави над старшим, бідним Києвом підіймалися тепер два нові політичні центри: полуденний Галич і північний Володимир суздальський”.

На нашу думку, з ініціативи Романа Мстиславича на півдні Русі склалася нова політична система, яку можна умовно назвати системою “колективного патронату”, коли двоє наймогутніших володарів Русі, не претендуючи особисто на стольний трон, домовились про спільний контроль над ним. Посадивши тут номінального правителя, така система була покажчиком, з одного боку, значного ослаблення князівської влади у Києві, а, з іншого, збереження величезного авторитету міста в політичному житті Східної Європи. Для Романа така система відкривала значні можливості для збереження досягнутих політичних результатів на сході, зокрема, припинення міжкнязівських усобиць у Південній Русі.