Читать «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття» онлайн - страница 7

Найбільш докладно з російських істориків XIX століття етапи життя галицько-волинського князя висвітлені в працях С.М.Соловйова. Діяльність Романа дослідник розглядає в контексті власної концепції переходу від родинних князівських відносин до державних. Зображуючи князя як провідника нових явищ у Південній Русі, звертаючи увагу на його видатні особисті риси, вчений одночасно відзначив, що “підгрунтя Галицького князівства не мали в собі тих умов міцного державного побуту, які існували на півночі і якими скористалися місцеві князі для збирання Руської землі, для утвердження в ній єдності і порядку”. Автор грунтовно висвітлив прагнення суздальського князя Всеволода посварити між собою південноруських князів, одночасно підкресливши, що “Роман дійсно прагнув до миру на Русі”. В праці звертається увага на значне місце в діяннях Романа змагань за володіння в Київській землі, оскільки вони мали велике значення для зміцнення його позицій на Русі. Дослідник, на відміну від своїх попередників, відзначає, що суперник Романа Мстиславича київський князь Рюрик Ростиславич не міг втрутитися в справи Галича, бо йому доводилося постійно рахуватися із складним для себе перебігом подій на Чернігівщині. “Роман Мстиславич, – резюмує життєдіяльність князя С.М.Соловйов, – отримавши у спадщину від батька незвичайну дієздатність, заповзятливість, невтому, не любив відступати від раз взятого наміру і не гребував засобами при його здійсненні”.

В працях В.Й.Ключевського спеціально не розглядалися обставини діяльності Романа, проте вчений звернув увагу на те, що цей князь “пропонував, між іншим, змінити порядок заміщення київського великокнязівського столу… Князі не прийняли цієї пропозиції”. Таким чином, цей дослідник вперше сприйняв як реальне повідомлення В.М.Татіщева про прагнення Романа встановити новий порядок князівського управління на Русі.

Досить оригінально політичну кар’єру Романа Мстиславича оцінив на початку XX століття відомий російський історик О.Є.Пресняков. З одного боку, вчений відзначає князя як енергійного і впливового учасника життя Південно-Східної Європи, який “сильною рукою немов би стримав процеси розкладу Південної Русі, згуртував її частини довкола нового політичного центру”. Однак, на думку вченого, така діяльність суперечила об’єктивним процесам розпаду Русі. “Його велика енергія зупинила на короткий час коло історії в долі Південної Русі”.

Князь Роман в літературі (XIX –

першої половини XX ст.) з історії

України та Польщі

Досить докладно життя і політична кар’єра Романа висвітлювалася в дослідженнях з історії України, з минулого західноруських земель. І тут першою слід назвати велику, написану на широкому колі джерел, перш за все літопсів, працю з історії Волині та Галичини Дениса Зубрицького. На думку автора, який докладно висвітлив головні факти біографії Романа Мстиславича, той – “князь мужній, дотепний, але властолюбний”. Перебуваючи під впливом концепції М.Погодіна, Д.Зубрицький прагне показати державні аспекти розвитку Волині та Галичини часів Романа. Автор уважно розглядає складне питання про статус Києва напередодні смерті князя Романа, справедливо вважає, що немає підстав заперечувати можливість контролю над цим містом галицько-волинського князя. Що стосується питання про характер взаємин останнього з Всеволодом Юрійовичем, то дослідник робить висновок, що після приєднання Галича волинський князь по могутності зрівнявся із суздальським. Слід відзначити і один суттєвий помилковий погляд історика. Спираючись на некоректні повідомлення пізніх літописів, Д.Зубрицький вважав, що влітку 1205 р. Роман йшов у похід не проти, а на допомогу краківському князю.