Читать «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття» онлайн - страница 5

В Густинському літопису згадуються найбільш важливі віхи з життя західноруського князя. При оцінці діяльності цього володаря автор пам’ятки пише, що він – “лютий властолюбець, який завжди любить розбрат”, не виконує своїх зобов’язань щодо інших. Однак така характеристика пов’язана не з впливом польської традиції, а з симпатією автора до київського князя Рюрика, по відношенню до котрого Роман “гнівався безпідставно і шалено”. Все це, однак, не завадило при описі подій під Завихостом, авторові відзначити, що тоді “загинув цей великий серед князів Роман Мстиславич”. Остання характеристика випливала з іншої, більш поширеної в давньоруській історичній та державно-ідеологічній думці тенденції, пов’язаної з прославленням князя (до цієї теми ми спеціально повернемося в останньому розділі праці).

Аналогічно з автором Густинського літопису висвітлює біографічні свідчення про Романа Феодосій Сафонович, який, з одного боку, відзначав жорстокість князя по відношенню до власних підданих, прагнення стати самодержцем у Києві, а, з іншого, відзначає мужність Романа під час боротьби із зовнішніми ворогами. Такий підхід вплинув на виникнення у подальшій історичній літературі Східної Європи XVIII – початку XIX ст. досить суперечливої тенденції у висвітленні постаті галицько-волинського володаря.

Російська історіографія XVIII –

початку XX ст.

Непересічне значення для вивчення біографії Романа, становленні історичних уявлень про князя мають матеріали праць В.М.Татіщева. Перш за все це пов’язано із збереженням у творах російського вченого XVIII ст. відомостей, яких ми не знайдемо у більш ранніх джерелах. Безумовно, подання цих свідоцтв у переказі, відсутність глибокої критики цих джерел самим В.М.Татіщевим ускладнюють роботу по їх вивченню, проте дослідники спадщини вченого вже прийшли до висновку про відсутність у російського історика прагнення сфабрикувати наведену в його працях інформацію. Для нашої теми особливою цінністю є розповідь В.М.Татіщева про прагнення Романа створити “Добрий порядок” державного устрою Русі.

В праці В.М.Татіщева зустрічається досить яскравий і багатоплановий опис портрета Романа Мстиславича. “Цей Роман Мстиславич, внук Ізяславів, ростом був не дуже високим, проте широким і надмірно сильним; обличчя мав червоне, очі чорні, ніс великий з горбом, волоси чорні та короткі; лютий у гніві; недорікий, коли сердився не міг довго слова вимовити; багато веселився з вельможами, але п’яним ніколи не був. Багато жінок любив, проте жодна ним не володіла. Воїном був хоробрим і хитрим, у керівництві полками найкраще себе показав, коли велике військо угорців своїм малим розбив. Все життя своє у війнах провів, багато перемог здобув і під час однієї переможеним став. Всім сусідам був страшний”. На жаль, важко сказати про ступінь відповідності цього опису реальності, проте відомі факти з біографії Романа, сам зміст і характер татіщевської розповіді дають підставу бачити у наведеному фрагменті елементи реальності і неупередженості.