Читать «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття» онлайн - страница 49

“И въеха Роман в Галичь и сяде в Галичи княжа”, – пише літопис про вокняжіння князя Романа, дещо інакше в характерному для себе антируському дусі цю подію трактує Вінцентій, який вважає, що Галицьке “королівство” Роман отримав за заслуги від Казимира, який вигнав звідти Володимира. Але незабаром князювання Романа Мстиславича у прикарпатському місті завершилося. До нового галицького князя дійшли чутки про те, що за Карпатами угорський князь організовує військову експедицію на Русь. Бела III, довідавшись від Володимира Ярославича про події на Русі, вирішив зреалізувати свої давнішні плани щодо Галичини.

Не маючи реальної можливості протистояти угорському війську, Роман разом із своїми спільниками залишає Галич. “И бежа (Роман. – авт.) из Галича в Володимерь”. Але тут на Волині Романа чекав ще один удар. Ворота рідного міста були перед ним зачинені (“И ту затворися брат у него в Володимере Всеволод”). В таких умовах Роман, який, на нашу думку, сподівався знайти вдома сили для боротьби з угорцями, був вимушений думати про інше – про повернення втрачених на Волині позицій. Мова перш за все, вірогідно, йшла про важливість повернення володимирського трону як символу влади князя над Волинню, перш за все над Західною, де, без сумніву, у Романа і в цей час залишалися крупні володіння, які продовжували йому підкорятися. Перш за все, це стосувалося Берестейської і, вірогідно, Червенської волостей. Для приведення до послуху Всеволода Мстиславича Романові конче були потрібні союзники. З джерел відомо, що спочатку князь Роман звернувся до польських родичів. Але у Кракові він не знайшов підтримки, а тому був вимушений звернутися до тестя Рюрика Ростиславича.

Прагнучи перетворити Галичину на провінцію Угорського королівства, Бела III зразу ж почав орієнтуватися на тих бояр, які не хотіли бачити у себе на престолі сильного руського князя. “Король же въеха в Галичь, – пише літопис, – не посади в Володимера, но даде весь наряд галичанам и посади в немь сына своего Андрея”. Очевидно, прихильники Бели та Андрія отримали привілеї, а деякі з них навіть увійшли до угорської адміністрації. Повертаючись додому, угорський король силою примусив йти за собою Володимира.

Під час перебування у Рюрика Роман та його волинські і галицькі союзники домовляються про спільні дії, проте вони були направлені не на повернення Володимира-Волинського, а спрямовані на боротьбу з угорцями. “Рюрик же пусти с ним (Романом. – авт.) сына своего (Ростислава. – авт.) и Славна Борисовича воеводу”, однак під Пліснеском полки Романа та Ростислава були розбиті. Знову Роман поїхав до Кракова, проте Казимира не цікавив безудільний князь. Нова спроба домовитися з братом також не призвела до вирішення конфлікту.