Читать «Книга Балтиморів» онлайн - страница 188

Вона нещасна. Чоловік її почувається занедбаним, то і її він занедбав. Вона ладна вже благати його, щоб він не відвертав од неї погляду, якщо вона постаріла. Хоче сказати, що не все ще для них утрачене. Хоче, щоб він кохав її як раніш, як останнього разу. Хоче, щоб він жадав її. Хоче, щоб він узяв її, як бувало раніше. Як робив ото в маленькій кімнатці Мерілендського університету, в Буенавісті, в Гемптоні, як першої шлюбної ночі.

Як тоді, коли він робив їй Гіллеля чи в полях на задньому сидінні свого старенького «олдосмобіля», як бувало незліченну кількість разів гарячими ночами на терасі у Балтиморі.

Та в Сола для неї немає часу. Він не хоче налагоджувати своє подружнє життя, не хоче згадувати минулого. Він хоче відродитися. За кожної нагоди бігає кварталом.

— Ти ж раніше ніколи не бігав, — каже йому тітонька Аніта.

— А тепер бігаю.

Опівдні він не їсть тих страв, що їх приносить йому вона зі «Стелли». Не хоче ні локшини, ні піци, а їсть лише незаправлені салати і фрукти. У кімнаті для гостей він ставить штангу, а поруч дзеркало. І кожної вільної хвилини робить вправи. Худне, стає стрункіший, міняє парфуми, купує собі нове вбрання. На роботі затримується до пізнього вечора. Вона чекає його.

— Ох, перепрошую, в мене була вечеря з клієнтом.

— Мені шкода, але довелося поїздити у справах то туди, то сюди.

— Морські компанії як ніколи потребують моїх послуг.

І в нього раптом з’являється хороший настрій.

Вона хоче сподобатися йому і все для цього робить. Вбирає сукню, готує вечерю, запалює свічки: ось нехай-но він переступить поріг, і вона кинеться йому на шию й поцілує. Вона довго чекає. Достатньо для того, щоб збагнути, що він не прийде. Урешті він телефонує і бурмоче, що затримується.

Вона хоче йому подобатися і робить задля цього все. Робить гімнастику, переглядає свій гардероб. Купує сорочечки з мереживами і каже, що роздягнеться перед ним, як ото гралися вони колись. Він каже у відповідь: «Не сьогодні, але дякую». І кидає її отак, голісіньку.

Хто вона? Жінка, що постаріла.

Вона хоче подобатися йому і все для цього робить. Та він більше не звертає на неї уваги.

Він стає тим Солом, що був тридцять років тому: він танцює, співає, він вигадливий і звабливий.

Він стає тим Солом, якого вона так кохала. Та тепер він кохає не її.

Кохає він Кассандру, яка дає уроки з тенісу в Оук-Парку. Вона вродлива і вдвічі молодша за Аніту. Та найдужче подобається дядечкові Солові ось що: коли він говорить, вона дивиться на нього, й очі її сяють. Дивиться так, як дивилися раніше на нього Вуді з Гіллелем. На неї він може справляти враження: розповідає про той свій геніальний успіх на біржі, про справу Домініка Пернеля й інші подвиги в правничій царині. Тітонька Аніта знаходить у нього повідомлення від неї, бачить, як вона приходить до його кабінету з лоточками салату й екологічно чистими овочами. Якось увечері він виходить з дому, щоб «повечеряти з клієнтами». Коли повертається, тітонька Аніта відчуває на його шкірі її запах. Вона каже йому: