Читать «Знайти і затримати» онлайн - страница 46
Віктор Тимчук
— Ви до Клима Захаровича? — Голос у неї на диво тонкий і приємний.
— До нього, — підтвердив Гліб, відчуваючи її доброзичливість.
— А ми вас давно ждемо, — жінка поступилась і запросила нас: — Заходьте, прошу.
Нас чекали… Чудасія! Я ледве не знизав плечима. Нас явно вважали за когось іншого. Ми переступили поріг і пішли за жінкою до вітальні. Кімната обставлена скромно: телевізор, стіл з чотирма стільцями, сервант з простим посудом, один килим над тахтою, на якій лежала розгорнута книга. Мабуть, господиня читала. З вітальні двері ще до двох кімнат.
Ми сіли за стіл. Господарка — на тахті.
— Як доїхали?
— Нормально, — Махов з цікавістю дивився на неї повеселілими очима.
— Самі? — жінка ковзнула поглядом по наших руках.
— Нн… — трохи зам'явся Гліб. — Не сам — з товаришем.
Кіт стрибнув на підлогу, пройшов повз мене й подерся по гардині до карнизу, всівся на ньому й звідтіля стежив за нами. Савлукова любляче посварила його пальцем, приказуючи:
— У, мазунчик-муркотунчик… — нараз заметушилася. — Я зараз. Тільки переодягнусь і проведу вас.
— Куди? Хіба Клима Заха… — я вже звівся, передчуваючи знову невдачу.
— До Клима, до Клима, дорогі наші покупці, — пішла до другої кімнати.
— Хвилиночку! — зупинив її Гліб. — А де ж він?
— У гаражі. Я зараз…
Мене осінило: вона подумала, що ми від Ричка, його сини чи родичі!
— Ее… Пробачте, як вас?.. — запитав Махнов.
— Тетяна Михайлівна.
— Тетяно Михайлівно, не треба. Ми самі. Ви скажіть, як дійти до гаража.
— Звідси недалеко: праворуч по Заводській і під гаєм побачите гаражі. Наш п'ятий, — охоче пояснила, напевне, не дуже хотіла залишати домівку. — Незручно, звичайно, але на подвір'ї ніде поставити. Спочатку не думали, коли будувалися, про машину.
— Дякую вам, — вклонився їй Гліб.
— Хата наша майже нова. Та Клим уже показував вам, — згадала господиня.
А нам уже не сиділося. Таки пощастило: відразу вийшли на потрібного власника будинку й «Волги».
У коридорі мимохідь, наче між іншим, запитав:
— А Петра нема вдома?.
— Ви його знаєте? — здивувалася жінка.
— Трохи.
— Чула, як зранку бряжчав відрами. Десь тиняється, ледащо, — осудливо мовила. — А Клим казав, що ви майже однолітки. Завжди він щось наплутає.
— Ну як там? — нетерпляче запитав Бунчук.
— Натрапили на слід, — відповів я. — Ти знаєш, де гаражі по Заводській, під гаєм?
— Знаю.
У нас було кілька хвилин на оцінку отриманих відомостей. Закрався сумнів щодо причетності Савлука до вбивства Ричка. Тетяна Михайлівна не схожа на дружину злочинця. Хоча зовнішність іноді оманлива.