Читать «Знайти і затримати» онлайн - страница 27
Віктор Тимчук
— Куди тікати, Філоне? Куди? — вдавано весело говорив Шакула. — А де сумка? Де?
Ми з Юрком теж підійшли до них, допомогли підвести Філона (мабуть, прізвисько), до землянки, посадили на траву, і він сперся спиною на горбик, заплющився, застогнав.
— Йому треба в лікарню, — зауважила я.
— Почекай! — відмахнувся від мене Шакула й затряс Філона. — Ти мене чуєш? Де сумка?
— Облиш смикати його з-за якоїсь сумки! — скипів Юрко, хапаючи Шакулу за руку. — В нього, можливо, перелом. Ти розумієш — перелом! — покивав пальцем перед розплющеним Шакулиним носом.
Той на мент оторопів, і його зелені очі забігали туди-сюди за пальцем, та нараз вони зовсім звузились і вп'ялися Юрію в обличчя. Він лиховісно скреготнув зубами, аж мені зробилося страшно.
— Ти чого, очкастий, в'яжешся? — погрозливо засичав і простяг до лиця Юрія розчепірену п'ятірню. — Та я тебе!.. — І раптом стримав себе, вибачливо продовжив: — У тій сумці мій паспорт, диплом, трудова книжка. Дійшло? А ти…
— Не панікуй, — не витримала я і втрутилась у розмову. — Знайдеться сумка. От як його відвезти в лікарню?
— Є сумка, є… — прохрипів Філон.
— Є?! — Шакула присів коло товариша, поцілував його в щоку. — Філоне, золотце ти моє! Де ж вона, рідненька?
— Я його завезу до міста або в село. До села навіть ближче. Там є лікарня, — запропонувала я.
Мені було шкода того Філона, й трохи дивувала поведінка його товариша, який надто переживав, але коли йшлося про життя друга… 1 навіщо носити при собі паспорт, трудову книжку, диплом? Може, влаштовувався на роботу? Мабуть.
— Відкрий очі, Філоне, — попросив Шакула. — Ти чув, повеземо тебе в лікарню. Сумку ж не залишимо.
Між деревами з'явилися Максим і Клава. Я помітила, що вони трималися за руки, ну як дитсадківська малеча на прогулянці. Замріяно-щасливі… Авжеж, напилися води.
І кого хотіли обманути?! Безсоромники. О, роз'єднали руки, щоб ми не побачили. Підійшли до землянки, не помічаючи ні Шакули, ні Філона, які сиділи за нею.
— Що ви там робите? — звернулася до нас Клава, обходячи землянку.
Шакулу немов підкинуло, й він став на рівні. Його плескате, одутле обличчя витяглось од здивування. І Клавка теж вражено витріщилась на нього, вклякнувши на місці. Вони дивились одне на одного, поступово обличчя Клавки блідло, і вона мовби зів'яла. Макс, розгублений і приголомшений, втупився в неї.
— Кого я бачу! — нарешті збуджено вигукнув Шакула. — Оце так зустріч!
— Хто… хто там? Хтось іще прийшов? — промимрив заплющений Філон. — Відійди, Шакуло.
Шакула поступився, і Філон відкрив очі — смикнувся, наче хотів звестися, а Клава затулила лице руками.
— Клавка… — прошепотів Філон і перевів погляд на Максима.
І я, і Юрій розгублено стояли збоку й чекали, що ж воно далі буде.
— Ти їх знаєш, Клаво? — підозріло поцікавився Максим.
— Знаю… — затинаючись, відповіла вона й пішла до колоди, сіла й знову сховала обличчя в долонях.
Максим насуплено зиркав на неї, чекав пояснення. Клава мовчала.
— Ворушись, Філоне, ворушись! — заметушився Шакула, нетерпляче затупцював коло товариша. — Потім з'ясуєте свої стосунки. Де сумка?