Читать «Застосування практики Європейського суду з прав людини при здійсненні правосуддя: Науково-методичний посібник для суддів» онлайн - страница 24

Якщо правила прийнятності та допустимості доказів встановлюються національним законом, національні суди мають обов'язок оцінювати ці докази та їхню природу у спосіб, що відповідає вимогам статті 6 Конвенції (рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140).

У будь-якому випадку має бути гарантований доступ до матеріалів, що є «життєво важливими» для результатів справи (рішення у справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» (McMichael v. the United Kingdom), пп. 7882), доступ до менш важливих доказів може бути обмеженим.

Утім, попри особливий характер постановлюваного рішення, право на справедливий — і змагальний — судовий розгляд в принципі «означає можливість знайомитися з поданнями і доказами, зробленими і представленими іншою стороною» (див. рішення у справі «Руїз-Матеоз» проти Іспанії(Ruiz-Mateos v. Spain) від 23 червня 1993 р., серія A № 262, с. 25, п. 63). У контексті даної справи непредставлення таких необхідних документів, як доповіді соціальних служб, може позначитися на спроможності батьків як вплинути на результати розгляду справи щодо дитини, так і оцінити шанси на можливість оскарження прийнятого рішення у шерифській судовій інстанції.

У кримінальному провадженні вимоги «змагального» процесу відповідно до ст. 6 Конвенції зазвичай частково збігаються з правом на захист, гарантованого п. 3 ст. 6 Конвенції.

Більш специфічні вимоги «змагального» кримінального процесу вимагають відкриття стороні захисту доказів за чи проти обвинуваченого, однак право відкриття не є абсолютним і може бути обмежене з метою захисту секретних методів слідства чи ідентичності агентів чи свідків (рішення у справі «Едвардс проти Сполученого Королівства» (Edwards v. the United Kingdom), пп. 33-39).

Зауважимо, що відкриття матеріалів справи іншій стороні регулює ст. 290 нового КПК. Враховуючи новизну положень про відкриття матеріалів справи іншій стороні, доцільно розглянути існуючу практику ЄСПЛ з метою з'ясування змісту та обсягу відкриття матеріалів в контексті відповідності ст. 6 Конвенції.

Використання конфіденційних матеріалів може видатися неминучим, коли, наприклад, задіяна національна служба безпеки чи проводяться антитерористичні заходи, проте рішення про відкриття чи невідкриття певних матеріалів стороні захисту не може прийматися прокурором самостійно. Щоб відповідати ст. 6 Конвенції, питання невідкриття матеріалів повинно вирішуватися судом на підставі балансу інтересів: публічного інтересу, з однієї сторони, та інтересів захисту — з іншої, і лише коли вкрай необхідно (рішення у справі «Роу та Дейвіс проти Сполученого Королівства» (Rowe and Davis v. the United Kingdom) [GC] від 16 лютого 2000 року, заява № 28901/95).

Труднощі сторони захисту, пов'язані з нерозкриттям усіх матеріалів мають бути належним чином збалансовані наявністю юридичних процедур, які перебувають під судовим контролем (рішення у справі «Фітт проти Сполученого Королівства» (Fitt v. the United Kingdom) [GC] від 16 лютого 2000 року, заява № 29777/96), та можливість (як юридична, так і фактична) суду проаналізувати важливість та корисність цих матеріалів для цілей захисту. Прикладом останнього може слугувати рішення у справі «Мірілашвілі проти Росії» (Mirilashvili vRussia) від 11 грудня 2008 року, заява № 6293/04.