Читать «Запізнілий цвіт валінурії» онлайн - страница 36
Анатолий Кириллович Григоренко
— М-гу, цікавий старий, — сказав Станіслав. — Пощастило тобі, Офелійко. Згодься, не кожному доводиться зустрічатися з такими людьми. До того ж ця зустріч потрібна для справи. Пощастило…
— Гадаю, тобі доведеться зустрітися з таким же типом. Маю на увазі Гаркунового співавтора, Олеся Козира.
— А ти щось і про нього дізналася?
— Кажу ж: нехай покортить. — Ніна глянула на годинник: — Ой, залишається двадцять хвилин. Дай-но мені трохи відпочити, зібратися з думками. Залиш мене. Та й оцю машинерію треба налаштувати, щоб було гарно чути. Вона в мене інколи вередує.
— То я вже йду.
— Йди, Славцю, йди. Підготуй Шатрова. Вам доведеться таке почути… таке… — Ніна розвела руками й затріпотіла розчепіреними пальцями. — Словом, сенсація…
Шатров розмовляв із Станіславом, коли Ніна, причинивши двері його кабінету, прилаштувалася за столом і почала налагоджувати свою косметичку.
— Детектив-самоук, — кивнув на неї Шатрову Станіслав. — Як у кіно.
З косметички почувся тріск, якесь шаркання, потім глухий невиразний чоловічий голос.
— Це він, — сказала Ніна. — Гаркун. Наш уславлений вуличний шахіст.