Читать «Запізнілий цвіт валінурії» онлайн - страница 104

Євгена підвели до академіка. Смуток і втома, глухий безвихідний сум огорнув Ілончине серце. Не дивлячись ні на кого, вона мовчки пішла геть. Хотілося якомога швидше дістатися додому, заспокоїтися, осмислити події останніх днів, знайти в собі сили жити.

Пробираючись крізь натовп, вона востаннє глянула на Євгена. Він стояв, опустивши голову, і плакав. Гуджараті звівся на лікоть, і до Ілонки долетіли його тихі слова:

— Відпустіть його. Нехай іде. Не чіпайте. Він сам собі кара.

Люди підхопили холонуче тіло вченого, підняли його на своїх руках. Ілонка ще раз побачила блиск його згасаючих очей і руку, що безвольно повисла у повітрі, а потім перед нею все захиталося, перевернулося, невиразні жовто-червоні кола попливли перед очима — і вона, непритомніючи, впала на чиїсь дужі вольові руки.

ЕКСКУРСІЯ

Станіслав і Ніна вже з півгодини вешталися по причалу, очікуючи Козира. День видався теплим, сонячним. Екскурсанти громадками купчилися біля бетонованого парапету набережної, море було спокійним, лагідна хвиля лащилася до берегів, облизувала білосніжні борти екскурсійного катера, що погойдувався на воді. Зіпершись ліктями на металеві поручні загорожі, Ніна й Станіслав спостерігали за стрімким ширянням чайок, що раз по раз, падаючи на воду, вихоплювали з неї дрібних рибок.

— Щось забарився наш екскурсовод, — сказала Ніна.

— Прийде, — Станіслав пильно подивився на неї і заклопотався: — Бачу, не зовсім вдалим видається наш візит. Не поспішає цей Козир розповідати про те, що нас цікавить.

— А що ти хотів, аби він одразу й виклав усе про себе?

— Нам потрібно знайти якийсь хід, щоб розговорити його, вхопитися за якусь ниточку.

— Не турбуйся, все буде гаразд. Я впевнена — ниточка знайдеться.

— Цікаво, хто з рідних чи знайомих тих трьох заморожених залишилися живими? Хто вони? Де? Чи, може, це лише вигадка письменників-фантастів, а нас вони просто містифікують. Але навіщо?

— Чогось вони бояться, мабуть, і справді у них були серйозні неприємності з тією повістю. Справді, хто такі Ірина, Таня, Олександр Іванович?.. Що за люди заховані за цими псевдонімами? Чи існують вони в житті? Все це нам треба вияснити, Славку.

— Треба, але як? Здається, цей Козир не дуже йде на відвертість.