Читать «Загадкова Нова (на украинском языке)» онлайн - страница 4
Василий Павлович Бережной
Нарештi Му пiдiйшов до Палицi, став навколiшки й уважно подивився в окуляр. Ось те сузiр'я, яке вони спостерiгали вчора. Тепер треба повернути Палицю трохи лiворуч... Яка чудова золота зiрка! Самотня? Найближча до неї за чотири одиницi. А це що?.. Поблизу Золотої Зорi - спалах! Нова зiрка? Адже ж новi не засвiчуються на порожньому мiсцi, кожна розгоряється з маленької, дрiбної зiрочки, а тут.. Що за знак?
Не вiдриваючись вiд окуляра, старий Му пробурмотiв:
- Нoва... Нoва, та якась загадкова.
Його пильне, натреноване око вiдразу помiтило, що ця Нова незвичайна як свiтiнням своїм, так i формою.
Один за одним дивилися в окуляр, i чим довше спостерiгали, як Нова розростається в якусь потвору, тим дужче їх охоплював страх. Такого ще не було...
Звiдки ж вони могли знати, що то зовсiм i не зiрка спалахнула, що то вибухнула ядерна зброя планети Земля, виведена в космос! Людство Землi домовилось i викинуло геть страхiтливi заряди...
Поки небесний спостерiгач марно сушив собi голову над цiєю загадкою, Тан i Ти одразу збагнули, що сталося. Це ж Дух отак гнiвається на зарозумiлого Му. Хiба їхнi вуха не чули, як вiн зневажав Духа?
Одного позирку їм було досить, щоб порозумiтися. Пiдiйшли до нього, сопучи. Му одхилився вiд окуляра i скрикнув:
- Погляньте, вона зникла! Її нема...
Цi слова, немов iскри, запалили їхнiй жах, несамовитiсть i лють. Просичали бойовий згук, ущепiрились старому в плечi та й потягли до балюстради. Астроном чомусь не випустив iз рук Палицi, наче прирiс, тоненькi ноги плутались у полах, i, може, тому не боронивсь. Вони недовго й вовтузилися з ним - стягли на кам'яний бар'єр i зiштовхнули вниз. Поли халата залопотiли, наче велетенськi крила, Тан i Ти вжахнулися: а що, як полетить у небо? Та важка Палиця потягнула додолу. Почувся зойк, i старого Му ковтнула тьма.
Змовники вiдiтхнули. Проте радостi на їхнiх блiдих обличчях не було, скорше розгубленiсть i втома.
- Я давно помiтив... - прошепотiв Тан i замовк.
- Дух розгнiвався на нього, - хитнув головою Ти.
Непомiтно їх охоплювала тривога. Як то вони будуть без наставника? Старий Му багато знав i намагався те знання передати їм. Тепер лишається коробка. Може, зласкавиться Дух.
Запалили смолоскипа i, розкарякувато переставляючи тонкi ноги, хапаючись за поручнi, мовчки подалися вниз.
Цього разу i бiля чорної скриньки Тан i Ти виконали Танець Приручення, щоб задобрити Духа. Клавiшiв почав торкатися Ти. Вiн аж навшпиньки ставав, щоб поцiлити пальчиком посерединi клавiша. I от сталося те, чого вони так довго i безнадiйно чекали: Дух заговорив! Це був живий i тривожний голос:
- Небезпека ядерної катастрофи нависла над нашою планетою, як та чорна хмара над квiтучим садом. Якщо її не вiдвернути, - поб'є нiжний цвiт i дерева з корнем вирве. Загине сад нашої цивiлiзацiї, який ми плекали тисячолiттями... Схаменiться! Вгамуйте свого зажерливiсть! Тан i Ти попадали навколiшки i слухали, пороззявлявши беззубi роти. З круглого отвору з-пiд лискучої сiточки вилiтали й вилiтали слова, нiби невидимi птахи. Обидва Прихильники Духу майже нiчого не второпали, та все-таки вiдчули - мова про те, про що здогадувався старий Му. Катаклiзм. Катастрофа. Повсюдна руїна. То що, може, таки справдi отi на образах - їхнi предки?