Читать «Загадкова Нова (на украинском языке)» онлайн - страница 2

- Я гадаю, - нарештi заговорив Му, - це нашi предки. Те, що на них майже немає одягу, нiчого не доводить. На iнших образах одяг є, на деяких аж занадто. Навiть голови вбранi.

- А де хiтиновi панцирi? - рiзко спитав Ти. - Це зовсiм iнший бiологiчний вид!

- Може, це "прибульцi з Неба", - сказав Тан, - i ми живемо на їхнiх Руїнах. Адже невiдомо, хто побудував i хто зруйнував громадища, якi дiсталися нам у спадок.

- Дух! - верескиув Ти. - Це його дiяльнiсть!

Тан i Ти з острахом оглянулись на чорну скриньку", що наче шкiрила зуби в миготливому свiтлi смолоскипа, лише старий Му не зворухнувся. Роздумливо сказав, не вiдриваючи погляду вiд картини:

- Наш розум ще блукає в зелених сутiнках, i часто навколишнє йому здається iнакшим, нiж воно є насправдi. Пiднесiть палець до ока - закриє кам'яну гору. А хiба вiн такий великий? Отож, очевидне не завжди точне... Я гадаю, нашi предки - отакi, як бачимо зображення,- жили тут споконвiчно, спорудили велетенськi житловi осередки, i навiть отой Дух, що обзивається iз скриньки, створили вони.

- Тодi як же пояснити таку велику рiзницю в будовi тiла? - майже пошепки спитав маленький Ти, повернувши свою голу плескату голову в бiк старого Му.

- Щось, мабуть, сталося в Природi, - вiдповiв мудрець. - Якийсь катаклiзм... От i виник на нашому тiлi хiтин - захисна оболонка. Ллє не в кожного однакова... - Старий пiдвiвся, розв'язав пояс i, ставши перед смолоскипом, розхилив поли потертого халата: - Подивiться. Раз уже ми заговорили про хiтин...

Тан i Ти пiдхопилися та так i застигли: живiт i груди в старого Му такi ж, як i в тих, що коло моря! Майже одночасно обидва простягли руки i доторкнулися до зморшкуватого тiла. Хiтину не було й слiду! Бридливо вiдсмикнули пальцi, перезирнулися. I щось, мабуть, лихе побачив у тому перезирку старий Му, бо, загортаючись полами, гостро пошкодував, що видав свою таємницю. I нащо було?.. Цi двоє Прихильникiв Духу ще не можуть збагнути багатьох речей. Ось недавно була в них дискусiя про костянi фiгурки - коники, чоловiчки, на якi натрапляють в рiзних мiсцях. Як вiн не доводив, що то для гри, для змагання умiв, про що сказано i в розшифрованих текстах, обидва твердили своє: то ритуальне начиння, у свiтлим фiгурках втiлюються добрi духи, в темних - злi. Му скрушно зiтхнув.

- Ми не знали... - обiзвався Тан i замовк.

- Для того ж я й показав, щоб знали: всi ми - нащадки отих дужих, якомога спокiйнiше промовив Му.

- Приблуд... чи то пак, прибульцiв? - докинув Ти.

- Мудрий Му вважає: вони i ми - ланки одного ланцюга, - заговорив Тан, чомусь вiдводячи погляд убiк. - То чим же пояснити, що вони геть усе зруйнували? I де вони подiлися?

- Ага, де вони подiлися? - аж навшпиньки став низькорослий Ти.

- Свiт наш сповнений таємниць... - розвiв руками Му. - Як зникли нашi пращури, ми ще не знаємо.

- I не дiзнаємось, якщо нам не допоможе Дух, - затрусив головою Тан i показав рукою на чорну скриньку.

- Мусимо покладатись на свiй розум, - видовженими пальцями Му потер чоло. - Вiн уже прокидається... А щодо коробки... Треба заглянути - що там усерединi? Чому завжди говорить одне й те ж?