Читать «З мапи книг і людей (Збірка есеїстики)» онлайн - страница 155

Гадаю, щоб побачити його, треба старатися не наблизитись — а, навпаки, відступитись. Бажано на якомога дальшу дистанцію: от якраз на ті три покоління.

***

Одного разу мені це вдалося, але я зрозуміла це вже аж коли його не стало. Це трапилося наприкінці 1980-х, після випадкового зіткнення з ним на вулиці (а всяке зіткнення з ним означало шампанськи-вибуховий клекіт новин, вражень, несортованих і якихось неймовірно захопливих — «нє, ти послухай»! — подробиць чергових подорожей, проектів, планів, у які тебе втягувано з місця, заки ти ще встигла оханутися…), — я брела тоді додому в стані легкого «запаморочення Покальчуком», струшуючи з себе опадаюче конфеті щойно відшумілої розмови, і мені несподівано написався був чотиривірш — як уривок, вихоплений із навмання розгорнутої книжки:

Знову черевички попорола, Знову танцювала до зорі!.. Ще ми не старі для рок-н-рола — Мо', й до смерти будем не старі?..

Маленьке уточнення: я ніколи не «танцювала до зорі» (було — один раз, але вже опісля, в 1995-му, в Купальську ніч у Фінляндії). Так що рядки були явно «від нього», як буває принесений вітром чужий запах. Бо це не я — це він був «рок-н-рольщик», всім життям і всією душею, — можливо, взагалі останній рок-н-рольщик Європи. І вже точно єдиний, який зумів сполучити в собі «шістдесяті» наші — й західні (історики на чолі з Ярославом Грицаком, підкресліть собі, будь ласка, це речення червоним!).

В однойменному фільмі Гая Річі, випущеному в рік Юркової смерти (історія любить вкидати такі символічні позначки нам для орієнтації), герой у фіналі обіцяє стати «справжнім» рок-н-рольщиком, — не уточнюючи, правда, що під цим має на мислі, зате точно виражаючи назрілу загальноєвропейську тугу за отією «справжністю», якої в постмодерній культурі вже — вдень з вогнем… Юрко якраз і був тим «справжнім», — тим, хто, на відміну від героя хіту Jethro Tull («Too Old To Rock'n'Roll, Too Young To Die»), ніколи не буде «старим для рок-н-рола», хоч би скільки мав літ. Тому що літа тут ні до чого. І навіть провербіальні «секс і наркотики», що першими спадають на гадку, — то теж тільки атрибут, суть насправді не в них.