Читать «Жахослов (збірник)» онлайн - страница 202

Кіт глибоко вдихнула і змусила себе заспокоїтись. У неї досі є її поліційний набір, і револьвер, і кастет. Вона була здивована, що Мейкпіс не вимагав повернути все, що перебувало у власності поліції. Повернувшись до своєї кімнати, вона дістала з глибин одежної шафи твідовий костюм, який колись належав її батькові, і старанно перевдяглася. Сукня для цієї справи ніяк не підходила. Вона зашнурувала чоботи, потім обмотала шию товстим шарфом. Накинула шинель, досі відчуваючи вагу револьвера в кишені, а тоді поклала кастет і кийка до протилежної кишені, аби випадково не сплутати.

Вона сказала місіс К., що йде і щоб та не хвилювалася, хоча Кіт знала, що жінка хвилюватиметься все одно – але це б її не зупинило. Домовласниця проводжала її, стоячи на порозі, і її силует здавався кремезним на фоні світла, що лилося з будинку. Ліхтарик Кіт освітлював їй шлях униз залитими туманом сходами – тонкий самотній промінець надії, що прорізав темінь ночі.

XV

Замок відімкнувся, легенько дзенькнувши. Кіт відсунула люк і зазирнула в темну діру під ногами. Посвітивши вниз ліхтариком, вона роздивилася металеву драбину, цегляні стіни, що блищали від вологи, й вимощену доріжку метра за три внизу. Запах, що підіймався звідти, свідчив, що це частина каналізаційної системи. Вона щільно обмотала шарф навколо рота й носа. Це не дуже допомогло.

Лізти вниз по драбині потребувало неабиякої спритності, адже їй доводилось одночасно стискати в руці ліхтарик – без нього вона тут заблукала б – і чіплятися за щаблі. Одного разу вона послизнулася і майже впала, мало не впустивши свій світильник, але втрималась і кілька хвилин висіла, важко дихаючи й зачепившись за щабель хворим плечем, яке добре гоїлося до цього моменту.

Опинившись унизу, Кіт звірилася з мапою містера Віна, підсвічуючи ліхтариком. Вона раділа, що йти було недалеко – аптекар сумлінно позначив кількість кроків, які вона мала ступити, перш ніж звернути ліворуч, а потім праворуч, а потім знову ліворуч і ще раз ліворуч, аж доки не опинилася перед важкими дверима, скріпленими іржавими цвяхами. Двері внизу.

Кіт навшпиньки підійшла ближче та приклала вухо до холодної поверхні, відчувши слиз на своїй щоці. По той бік дверей не було чути ні звуку, але позаду неї, глибоко в тунелі, яким вона прийшла, нібито пролунав тихий сплеск. Пацюк. Кіт заплющила очі й здригнулася.

Вона опустила ліхтар на камені, аби поритися в кишені в пошуках ключа. Коли ж вона вставила його в замок, то була здивована. Ключ виявився зайвим – двері легко відчинилися під її дотиком.

Усередині була кімната, яскраво освітлена свічками в канделябрі зі срібла й золота – поза сумнівом, краденім – поверх якого стікав віск. Посеред великого витертого перського килима стояло подерте крісло з хутряним похідним килимком на сидінні. Поряд був широкий стіл, завалений книгами, заставлений пробірками, маленькими товкачиками й сухими інгредієнтами, чимось незрозумілим у банках для зразків. Там лежали й гострі хірургічні інструменти у розкритій шкіряній валізці, виблискуючи на пурпуровій оксамитовій підкладці у світлі безлічі вогників.