Читать «Жахослов (збірник)» онлайн - страница 157

– Можливо, ніж Лістона? – припустив Ебберлайн, і Баґстер Філліпс роздратовано видихнув.

– Чи ніж м’ясника, чи ніж для обрізань… – пробурмотів він собі під носа, а потім спробував опанувати себе.

– Хтось певною мірою обізнаний в анатомії? – спитав Мейкпіс, і Кіт помітила, як лікар здригнувся, неохоче кивнув і пробурмотів «можливо» – він явно не хотів, аби хтось вважав, що таке міг скоїти один з його колег. Кіт не могла винуватити його за це і зосередила погляд на вбитій, тоді як поліційний хірург знов приступив до своєї справи. Бідолашна Енні мала не кращий вигляд, ніж минулого разу, коли Кіт бачила її, хіба що зараз її вимили. Обличчя було розпухле від синців, порізи на тілі висохли й набули відразливого коричнево-чорного кольору, місця розрізів яскраво виділялися на тлі її мертвотно-білої плоті. І старі шрами. Усе життя, що вона вела, доки хтось не здійняв на неї ніж, було написане на її шкірі слідами забоїв і порізів, саден і подряпин. Кіт моргнула, тамуючи гарячі сльози, що підступали до очей. Ніхто в цій холодній смердючій кімнаті не виявляв жодного співчуття до загиблої; Кіт теж цього не робитиме.

Коментарі лікаря час від часу переривалися питаннями Ебберлайна або Мейкпіса. Обоє стояли поряд зі столом, на якому спочивало тіло, і щоразу нахилялися, коли Баґстер Філліпс вказував на якусь травму, або розріз, або брудну пляму, або інший слід убивці – аби краще роздивитися. Обабіч Кіт стояли Райт і Ейрдейл – останній помітно вивищувався над своїми товаришами-патрульними.

– Ви всі, – голос Мейкпіса луною відбивався від стін. – Ви розмовляли з її вчорашніми клієнтами?

Райт кивнув і без зупинки перелічив імена людей, яких їм удалося знайти. Усі мали алібі: скориставшись послугами Енні, вони повернулися додому і мирно спали в ліжках зі своїми дружинами.

Мейкпіс не заспокоївся:

– А чоловік Чепмен?

Повисла тиша, і Кіт, збагнувши, що інші не мають чим її заповнити, випалила:

– Її чоловіком був Джон Чепмен, сер, але вони вже чотири роки як не живуть разом. Він покинув Лондон після того, як їхні шляхи… того… розійшлися.

Ейрдейл і Райт обоє витріщилися на Кіт, перший обурений, другий – здивований.

Відступати не було куди, і Кіт повела далі: