Читать «Жахослов (збірник)» онлайн - страница 151

Кіт квапливо постукав і відчинив двері за мить до того, як отримав дозвіл увійти. І опинився під сталевими поглядами. Ебберлайн був середнього зросту, у віці за сорок, схильний до повноти. Охайний чоловік з бакенбардами і педантично доглянутими вусами. Його компаньйон, навпаки, був високий і худий, і наскільки охайний був Ебберлайн, настільки ж байдужим до свого вигляду був Мейкпіс. Навіть коли він ішов на нараду зі своїм керівництвом, убравшись з усім шиком і блиском, Кіт не міг не визнати, що його бос усе одно має вигляд, ніби щойно протягнутий крізь живу огорожу.

Там, де були разом зсунуті два столи, на «нічийній землі» стояла відкоркована пляшка віскі і пара келихів, до різного рівня наповнені рідиною кольору бурштину. Здавалося, господарі кабінету дійшли певної згоди. Всупереч власній волі Кіт збагнув, що його язик заплітається і він нічого не може видавити із себе, окрім невпевненого белькотіння. Жоден із чоловіків не був настільки жорстоким, щоб розсміятися, тільки Ебберлайн пробуркотів:

– Та кажи вже, юначе.

Кіт глибоко вдихнув, намагаючись не показувати цього, і заговорив.

– Ще одна, панове. Ще одну жінку вбили.

Якщо чоловіки й були здивовані тим, що Кіт не сказав: «Ще одну шльондру прирізали», – виявляючи повагу, а може, навіть ніжність до вбитої, вони цього не показали. Може, списали це на юність, вирішивши, що згодом на цій роботі він зміцнішає. Може, надто втомилися, щоб звертати на це увагу.

– Ім’я жертви відоме, Касвелле? – Мейкпіс повільно звівся, намагаючись не вдарити стільцем об надто близьку стіну. Він зняв з вішака своє зелене картате пальто і накинув на плечі. Тканина звивалася, мов навмисно не бажаючи сидіти на його плечах як належить. Покінчивши із цією операцією і здобувши остаточну перемогу над одягом, Мейкпіс кинув Ебберлайну твідовий піджак, аби той надав собі поважного вигляду.

– Так, сер. Енні Чепмен, сер, – відповів Кіт, додаючи, хоч це було зайве: – Ще одна повія, сер.

– Неприкаяний нічний метелик, – зітхнув Ебберлайн, чим приголомшив Кіта. Той не очікував, що інспектор може бути наділений душею поета. – Скажеш, де це сталося, хлопче, чи нам блукати вулицями, доки ми випадково не натрапимо на неї?

– Тоді ви маєте всі шанси знайти не те тіло, сер, це ж Вайтчепел, – випалив Кіт, перш ніж устиг подумати. І одразу ж йому захотілося відкусити собі язика. Ебберлайн і Сам грубо зареготали, вдоволені жартом, і Кіт подумав, що його, мабуть, врятувало віскі. – Це на Генбері-стрит, панове, будинок 29. Дорогою сюди я шукав доктора Баґстера Філіпса, але в «Десяти дзвонах» його не було.

– Спробуй пошукати в нього вдома. Якщо й там не знайдеш, то не можу уявити собі, до котрої з коханок він завіявся цього вечора. Доведеться нам викликати інших костоправів, щоб зробити розтин, – зітхнув Мейкпіс. – Краще б це все ж був він.