Читать «Ефіопія» онлайн - страница 4
Unknown
Тому що і кров у кожному з нас вертається без кінця, перекочуючись повсякчас через наші серця,
і кожне слово дзвінким піском тримається горла твого, аби ти міг своїм язиком вимовити його.
Я завжди з повагою ставився до професійного спорту. Мені здавалося, є якесь вище призначення в усіх цих гетрах і майках, важких від солоного поту, в розбитих фізіономіях, які показує телебачення.
Кочегари
Діти робітників, котрі живуть на спальних районах, сходяться на пустирях за чорними теплотрасами і кожного вечора грають від оборони, витоптуючи траву китайськими адідасами.
Кожен із них хотів би стати нормальним боксером, підписати контракт на бої де-небудь у штатах, завалити пару кубинців і стати зрештою
мільйонером, просаджуючи гонорари на ігрових автоматах.
Стати колись чемпіоном, щоби всі ці придурки знімали собі на мобіли твоє нагородження.
Щомісяця відраховувати кошти в дитячі притулки, ніколи не забуваючи про соціальне походження.
Боротися із депресією медичними препаратами.
Спати із покоївками, битись із репортерами.
Громити різний непотріб, принесений спекулянтами і заливатись у ліжку золотою мадерою.
Не засинати без морфію, в’язати зап’ястя бинтами. Наче золото в ріках, шукати снодійне у венах.
Ставати у залі під грушу й бити її до нестями, ніби це справді вона винна в твоїх проблемах.
В серпні тепло витікає з кварталів і мулом одсвічує дно ріки, і в темряві безпритульні з вокзалів зривають яблук терпкі зірки.
Кочегари
І в чорних нічліжках вони таємниче, знаходячи в цьому умовний знак, вивчають печальні дівочі обличчя і курять справжній дорослий табак.
І в їхній чіпкій повільній розмові, в їхніх жорстоких дитячих серцях стільки злості й стільки любові, ніби спокою у мерцях.
Можливо, колись твердий, ніби гравій, час, що між ними зараз трива, і з їхніх ламаних біографій буде складати нові слова.
Можливо, невидимі і примарні, в тумані, який пливе догори, солдатами щойно сформованих армій вони ще ставатимуть під прапори,
і злість, із якою весь час виростали, будуть, мов зброю, в руках нести, рвучись на карпатські глухі перевали й займаючи сірі балканські хребти.
І найхоробріші в їхніх загонах, ті, що похмуро мовчать, ідучи, ще будуть вішати на балконах ворожок, шулерів і циркачів.
Ще буде рватися під катеринку роз’ятрена дезертирська душа, і можна буде купити на ринку хліб і набої до калаша.
І в ночі витишені і серпневі зростатимуть часу ламкі хребці, і ластівки літатимуть в небі, і риби плаватимуть у ріці.
Вже кілька днів стояла спека, і сонце ховалося між тополями.
Кочегари
В будинку напроти була аптека, де вони купували бинти і знеболювальне.
Лежали розпечені квартали, ніби розсипані монети.
В помешканні, яке вони винаймали, вночі нагрівалися усі предмети.
Нагрівалися фінки і відмички, одяг із запахом нікотину, нагрівались бензинові запальнички, в яких уже давно не було бензину.
Темніли повіки її обважнілі, і дерева за вікнами відкидали тіні. Нагрівались порізи на її сухожиллі, нагрівалися кулі у нього в тілі.
* * *
