Читать «Енеїда (Энеида)» онлайн - страница 156

142.

Султан – оздоба у вигляді пучка пір'я або кінського волосу на головному уборі. Троянські воїни і греки носили кінський волос звичайно на бойовому шоломі.

147.

Зборні ізби – збірні – приміщення, в яких збирався сход.

151.

Жердка – дерев'яна палиця, горизонтально підвішена до сволоків у хаті або хижці. На жердці вішають одяг.

153.

Верзун – шкіряний постіл, лапоть.

155.

Такий, як був Нечоса-князь – Потьомкін Григорій Олександрович (1739 – 1791), найвпливовіший з фаворитів Катерини II, був генерал-губернатором Новоросії, також фактичним повелителем Гетьманщини (Лівобережної України). З політичних міркувань записався в Запорізьку Січ, діставши при цьому, згідно з козацьким звичаєм, прізвище Грицько Нечеса. Звичайно, це ніскільки не завадило йому санкціонувати розгром і пограбування Січі військами регулярної армії 4 червня 1775 р. – через три роки після прийняття Грицька Нечеси в січове товариство, – та покласти в свою кишеню левову частку багатств запорізької старшини. Потьомкін був високого зросту, з статною фігурою, смаглявим кольором обличчя, чорним довгим волоссям на голові, яке звичайно розчісував п'ятірнею (звідси Нечеса).

157.

Оддячивши йому сто з оком – тобто, віддавши йому з лихвою, з процентом. Око – стара міра рідини (приблизно 1 – 1,5 літра), а також ваги (приблизно 1,2 кілограма).

162.

«Іноси! сількісь! як мовляла» – вислів, що означає: згода, хай буде й так! Про мене, як так, то й так!

Метелиця – дуже давній народний масовий танець, що відтворює ритми зимової хуртовини. Відомий ряд варіантів пісень-примовок під цей танець. Ось один з них, записаний за життя І. Котляревського:

Ой надворі метелиця,Чому старий не жениться.Як же мені женитися,Що нікому журитися!

(Вестник Европы. – 1829. – № 22. – С. 153).

164.

Ти в руку не піймав синицю – походить від народної приказки: «Краще синиця в руках, ніж журавель у небі».

Література

[1]

Записки наукового товариства ім. Шевченка. – Львів, 1905. – Т. 71. С. 211.

[2]

Кулжинский Й. Некоторые замечания касательно истории й характера малорусской поззии /Укр. журн. – 1825., № 3 С. 186 – 187.

[3]

У посиланнях на «Енеїду» тут і далі римською цифрою позначаємо частину поеми, арабською – строфу.

[4]

Махновець Л. Сатира і гумор української прози XVI – XVIII ст., К., 1964. – С. 391.

[5]

Махновець Л. Сатира і гумор української прози XVI – XVIII ст., С. 392.

[6]

Вишенский Й. Сочинения. – М.: Л., 1955., С. 38

[7]

Махновець Л. Сатира і гумор української прози XVI – XVIII ст., С. 184 – 185.

[8]

Лихачев Д.С. «Слово о полку Игореве» й культура его времени. Л., 1978., С. 62.

[9]

Лессінг Г.Е. П'єси: Лаокоон., К. 1976., С. 305.

[10]

Франко І. Галицько-руські народні приповідки., Львів, 1901. Т. 1., С. XIX.

[11]

Котляревський І.П. Повне зібр. творів., К., 1969., С. 329.

[12]

Котляревський І.П. Повне зібр. творів: У 2 т., К., 1952., Т. 1., С. 359 – 360.