Читать «Дума про Хведьків Рубіж» онлайн - страница 6
Володимир Худенко
Через хату полетів шматок глини з печі і влучив хлопцю прямо в шию. Навіть дуже боляче, якщо враховувати немічність його старої паралізованої матері.
— Анчи-хрисс-сс!.. — баба горлала щось зовсім малозрозуміле, але з такою люттю, що аж ставало трохи страшно.
Хлопець устав.
Ви не уявляєте, як йому все це набридло.
Її розбив грець уже років зо три, а вона все не вмирала й не вмирала. Не лякайтеся цієї думки — «Не вмирала…». Не вмирала… Бо Іван Пилипенко — звичайний сільський коваль і глибоко порядний син — хотів смерті своїй матері. Не будьте ошелешені — таке життя. Він намагався її не помічати, бути ніби осторонь, бути чужим у цій домівці… У цій долі…
Страшна й зла людина його мати — так казало все село, добавляючи — відьма. Так вважав і сам Іван.
Він уже давно осторонь.
Осторонь самого себе.
Все життя коту під хвіст!
Все.
Він, Іван — ніхто.
— Чого ти рипаєшся?!! Чого? Пір’я піднімаєш?!! Ще всиплю! Ще!
Хлопець уже не слухав матері.
Втупився очима в псалтир і відчув, як запаморочення входить у голову пекельним туманом.
Ще трохи, і вона лусне.
Ось уже не видно церковних розписів у пошарпаній книжечці, і губи шепочуть геть не те:
Суворо в такт молитвам…
Вона сьогодні прийде.
«Боже, їй же холодно! Надворі такий мороз…»
— Ні! Їй не холодно, — відповідає внутрішній голос. — Їй ніколи не холодно, їй ніколи не боляче, їй ніколи…
«Мовчи!» — Іван.
— Глянь — уже полуніч! Дивись на двір — уже полуніч!!! — внутрішній голос, псалтир…
«То й що? Мало хто швендяє після полуночі!» — Іван.
— Ти знаєш, що для когось це — ПОЛУДЕНЬ! Ти знаєш, що таке НЕЧИСТЬ!!! — внутрішній голос.
«Вона мене ЛЮ-Ю-Ю-БИ-И-И-ТЬ!!!»
— Вона — мрець!
ІІ
Максим Безрідний щосили гнав коня курними шляхами Слобожанщини, оминаючи чумацькі обози й наспівуючи при цьому свою улюблену дурнувату пісеньку. Вже вечір скоро…
Ех…
«Сірко був неправий… Неправий…» — одна ця думка вже битих дві доби обертається в похиленій козацькій голові.
«Сірко був неправий!»
«А мені байдуже! Най ганяє татар по Дикому Полю, упивається самогоном і розказує онукам побрехеньки про характерників! Літ так через десять… Якшо доживе… Сірко сліпий, глухий і дурний, якшо не баче правди. Якшо не хоче продерти свої п’яні очиці і вгледіти розрухи та безчинства козацької старшини — сотників і полковників! Чим були хужі ляхи від цих хрещених бусурманів?! Та яка до чорта різниця?!! Ні я, ні Сірко вже їм ладу не дасть, а надто його прокурене та пропите зборисько волоцюг під пишною назвою — «Запорозька Січ»!!! А ХРІН ТОБІ, А НЕ ДУШУ!!!»