Читать «Доброзичливість» онлайн
Олександр Івахненко
Олександр Івахненко
ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ
Тарас знову запалив цигарку щоб трохи перебити вологкий запах анаші, хоча у просторому Мустангу вікна були відкриті. Західний обрій вже не висів темною ковдрою. Навіть коли хлопці прокинулися рано вранці, ще у штаті Нью Мексіко десь нав пагорбі у національному лісі, вже було світло. За ніч Тарас наколов праву щоку голками опунції, бо коли вкладалися вчора нічого не бачили у темряві.
Левко відчинив бардачок у машині та витягнув крем для захисту від сонця. Левкове обличчя нагадувало темну запекару грушу. Він був схожий вже на якогось індийского ватажка які колись карбувала Мексика. Його гуцульский вислий ніс панував над циганською щетиною. Зовнішність його вже й близько не натякувала на гострий та проникливий розум. Хлопці виглядали як байстрюки.
Цигарка залишала запашне вічуття у роті. Поруч хлюпала кава у термосі. Запашну чорну як смола каву зварили на вогню ще в лісі, під великим червоним трафаретним плакатом:» Розводити вогнище суворо забороняється. Штраф…» «Хочеш, щоб я покерував?» Запитав Левко. Його ніс вже був білий від крему як у цапа.
«Ні, я нормально, ще проїду,»
«Дивись, як хочеш,»
«Ну, що я тобі казав, що буде, десь до десятого шосе.»
Тарас почухав ліву гомілку своєю босою правою ногою. Перехилився та помацав кросовки ззаду. Вони були ще трохи вологі. Парери, аркуші газет, карти шорхотіли ззаду. Сорочка намагалась винірнути у вікно. Повітря сухо зановшовало легені аж у голові памарочилось. Полинь, кізяк, очерет та ще щось змішувались у чудовий аромат степу.
Мустанг м'яко котився по ровному як стіл шосе. Воно розрізало коричньовий простір як на кресленні. Велика дошка з ковбойским капелюхом на горі повідомила, що Тексас ласкаво просить завітати.
Тарас прижмурив очі, глянув гавкруги. Місцевість дуже нагадувала степ біля Талаковки. Наче вчора ще ловили ховрахів, волохато-чорних тарантулів, вужів, стріляли з луків у їржаві консервні банки. Тарантули голосно лускали у яскравому вогнищи як горіхи.
Дорога біліла попереду, тихо гойдалась у прозорому повітрі, наче поволі обертаючися на скляну смугу.
Тарас сьорбнув гарячої рідини з термосу. Кава була запашна та приємно віддавала сосновою смолою.
Попереду за пів мілі від них простував білий фургон. Він вже був ближче й ближче. Хлопці швидко до нього наближалися. Вже можна було побачити сіру від пилу задню частину машини. Там чітко червоніли смуги південного прапору із зірками. Фургон повільно плентався по дорозі, майже посередині дороги. Тарас посигналив декілька разів. Фургон не прискорив ходи. Зліва на узбіччі вишикувалися оранжеві пластикові конуси, що огорожували ремонту частину шосе.
«Оце, бля, водій, диви Левко, біс йому в ребро,»
«Не звертай уваги,» Левко дивився у їньший бік у напрямі стовбчиків.
«Власне, не треба дбати,» промовив Тарас. Він швидко звернув кермо вправо.
Переключив двигун на третю швидкість. Мустанг вже ревів двигуном по узбіччю, розкидаючи маленькі каменьці і піднимаючи куряву високим стовпом позаду. Швидко зрівнявшись з фургоном, Тарас висунув руку «не ти, друже.» Запанувала тиша. У повітрі попереду забіліли будівлі якогось селища. Дерева застигли серед поміж низеньких хатин. Гострий купол церкви наколов небо на шпиль, щоб воно не рухалось.
