Читать «До побачення там, нагорі» онлайн - страница 216

Те, що Анрі збанкрутував саме тоді, коли старий краб почав занепадати (тобто занадто пізно), було нестерпно. От якби він підупав не зараз, а через півроку чи рік... Звичайно, до заповіту не придерешся, так само, як до шлюбного контракту. Але Анрі зберігав незмінну віру в те, що він може добитися всього, чого хоче від жінок (ця перевага дала збій лише з власною дружиною — це ж треба!). Але, якщо буде потрібно, він зробить навіть неможливе, і з Мадлен виліпить слухняне тісто (він міг дати слово офіцера, що отримає частку грошей старигана). От халепа... Він хотів усього відразу або надто швидко... Не слід повертатися в минуле, якось буде. Анрі був людиною поступу, а не якимось плаксієм.

— Ви випереджаєте будь-які наші проблеми, — сказав йому старий Перікур, коли той з’явився перед ним, все ще тримаючи в руці візитівку з наказом приїхати. Анрі промовчав, бо це було правдою. До того, що можна було якось поправити (невеличких проблем на кладовищах), додалося звинувачення у підкупі чиновника, і все заразом перетворилося майже на безвихідь.

Майже. Точніше, абсолютну безвихідь.

Хоча, якщо Перікур все ж викликав його, якщо він опу­стився до того, щоб його про щось попрохати, якщо він навіть витяг його з ліжка однієї з коханок, — значить, він старому дуже потрібний.

То в чому ж річ, якщо він зважився викликати його — Анрі Праделя, навіть ім’я якого він вимовляв з відразою? Анрі уявити цього собі не міг. Хоча, коли він прийшов у кабінет старигана, який сидів, а не стояв, той нічого не просив.

Зажевріла якась маленька іскорка надії. Він нічого не питав.

— Без мене ваші проблеми не вирішаться.

Через своє самолюбство Анрі зробив свою першу помилку — він скорчив скептичну міну. Пан Перікур відреагував так жорстко, як зять і не міг собі уявити.

— Ви — мрець! — закричав той. — Чуєте мене? Небіжчик! З тим, що ви собі звалили на плечі, ви залишитеся ні з чим — без вашого майна, репутації. Ви з того не виберетеся! І закінчите за ґратами.

Анрі належав до того типу людей, які, вчинивши одну значну тактичну помилку, здатні виявити надзвичайну інтуїцію. Він устав і пішов.

— Залиштеся негайно! — закричав пан Перікур йому вслід.

Ні на секунду не завагавшись, Анрі зробив півоберт, перейшов кімнату упевненим кроком, уперся долонями в стіл свого тестя, нахилився і сказав:

— Тоді припиніть поливати мене лайном! Я вам потрібен. Я не знаю, для чого, але, щоб усе розставити на свої місця, про що б ви мене не попросили — мої умови ті самі. Міністр «під вами»? Чудово, значить, ви замовите за мене слово, щоби в смітнику опинилося все, що мене стосується. Я не хочу, щоб мені закидали всяку погань.

Потім він зайняв своє місце у кріслі, схрестивши ноги (можна було подумати, що він сидить у жокей-клубі і чекає, поки мажордом принесе йому келих коньяку). Будь-хто на його місці і в цій ситуації вже тремтів би від страху, запитуючи себе: що від нього будуть вимагати натомість? Усі, крім Анрі. Вже три дні він обдумував помсту, відчуваючи себе готовим на все. (Скажіть, кого треба вбити?)