Читать «До побачення там, нагорі» онлайн - страница 208

Йдучи ввечері до дверей, оглядаючись на звертання колег чи на підозріливий погляд клієнта, він уже двічі обмочився, і довелося брати таксі, щоб хутко доїхати додому.

А іншого разу він визирав на вулицю, перед тим як вийти, ніби перевіряючи, чи не було встановлено на зупинці метро наряд поліції, — хто його знає...

У своєму портфелі (у такому його колеги зазвичай носили обіди) цього вечора Альберт запакував дев’яносто тисяч франків крупними купюрами. Чому не сто тисяч? — запитаєте ви. Може, через забобони? Та ні, геть не через те — просто такий собі жест. Так здавалось гарніше (нехай ця естетика і була бухгалтерською, але все ж таки була). Адже з такою сумою «Сувенір Патріотік» міг отримати вже мільйон плюс сто одинадцять тисяч франків. Для Альберта ота сума — сто одинадцять тисяч — виглядала дуже красиво. Це означало, що запакований Едуардом мінімум був набагато перевищений. Особисто для Альберта це був день перемоги. Це було 10-го. Він попросив у дирекції чотири дні оплачуваної відпустки з нагоди національного свята. Бо коли вранці 15 липня банк відкриється, вони уже будуть на кораблі по дорозі на Тріполі (це був його останній день у банку). Так само, як під час очікування перемир’я у 1918 році, вийти живим з цієї халепи для нього межувало з дивом. На його місці інший би себе відчув везунчиком. Але для Альберта небезпека ще не була пережита. День, коли він сяде на корабель у напрямку колоній, незабаром настане, а він все ще не міг у це повірити.

— До наступного тижня, пане Майяр!

— Га? Що? Е... так, добрий вечір!

Оскільки він ще був при тямі, а зразкова сума у мільйон не лише отримана, але й набагато перевищена, Альберт подумав: чи не слід би було поміняти квитки на поїзд та на корабель і хутко виїхати? Але це питання турбувало його ще більше, ніж інші.

Поїхати швидко, тут же, навіть якби це було можливо... А як же Поліна?

Сто разів він пробував з нею про це заговорити і стільки ж разів передумував. Поліна — чудова, з шовку ззовні та з оксамиту — зсередини, а яка розумниця! Але вона була проста дівчина (такі мають заскорузле мислення). Весілля у білому платті, квартира, троє, можливо, четверо дітей — от її планка. Якби це стосувалося лише його — спокійне, розмірене існування з Поліною та дітьми — Альберта б цілком задовольнило. Він би навіть хотів зберегти місце в банку. Але зараз він закінчений шахрай, а незабаром, з Божою поміччю, ще й стане шахраєм міжнародного рівня. Ця перспектива ніяк не поєднувалася з Поліною, дітьми, квартирою та кар’єрою бухгалтера. Залишався єдиний вихід: зізнатися їй у всьому і переконати поїхати разом з ним через три дні з мільйоном франків крупними купюрами у валізі (та спотвореним, як розбитий кавун, товаришем і купою французької поліції на хвості).