Читать «До ніг твоїх я небо простелю...» онлайн - страница 9

Володіна розумілася на чоловіках. У свої двадцять шість років мала за плечима цивільний шлюб та серйозні стосунки з набагато старшим за себе чоловіком.

Обидва рази сама розірвала відносини. В її розумінні коханець повинен утримувати свою пасію так, аби вона ні в чому собі не відмовляла, виконувати і терпіти всі капризи. Якщо чоловіка це не влаштовує — на його місце завжди прийде інший. Цьому навчила її мати Анжела Володіна — колишня оперна співачка, яка міняла чоловіків так часто, що усіх вже й не пам’ятала. Батька Ілона не знала, носила прізвище матері.

Звичайно, дівчину цікавило її походження, але ця тема в їхньому домі була заборонена.

— Ваше резюме з попереднього місця роботи вражає. Якщо вірити написаному, ви — хороший спеціаліст. Чому ж шукаєте нову роботу? — поцікавився Марат.

— Низька заробітна плата, — впевнено відповіла дівчина. — Я живу одна, знімаю квартиру, тому…

— Зрозуміло, — усміхнувся Рахімов. — Відмінних працівників треба цінувати, це правда, — задумався. — З анкети бачу, що ви незаміжня, — продовжив, хитро примруживши звабливі темно-сірі очі.

Ілона помітила його зацікавлений ніжний погляд.

— Мабуть, не встигнете закінчити й одного проекту, як повідомите, що йдете у декретну відпустку. Доглядатимете вдома дитину, чоловіка, а нашій фірмі яка з цього користь? Думаю, що ризикую, наймаючи вас.

— Я — сучасна жінка, — у відповідь посміхнулася, даючи зрозуміти, що зловила потрібну хвилю для спілкування з майбутнім шефом. — Навряд чи задовольнятимусь коли-небудь роллю дружини і матері. Спочатку хочу самореалізуватися, а потім уже думати про чоловіка, який попросить мою руку і серце. Щодо дітей? Поки не думала про це, кажу чесно. Та відчуваю, що не готова до їхньої появи.

— Якщо буде чоловік, повинні бути й діти. Це — закон природи, — не заспокоювався. — Адже саме діти — запорука щасливого кохання.

— Запорука щасливого кохання полягає зовсім в іншому, — миттєво відповіла, натякаючи на здоровий секс.

У її голосі почулися нотки зверхності і зайвої самовпевненості.

Марат промовчав, вдаючи, що читає анкету та резюме. З його обличчя щезла легка усмішка.

— Вибачте, я думала — у вас вакансія архітектора, тому готувалася до інших питань, — насмілилася першою розірвати гнітючу тишу.

— Тут я вирішую, які питання задавати, — різко змінив тон Рахімов, зробивши наголос на «я». Потім зміряв Ілону гнівним, пронизливим поглядом. — Бажаю чути короткі, чіткі відповіді по суті. Якщо я правильно зрозумів, робота для вас — на першому місці. І це скоро не зміниться.

— Т-так, — відповіла коротко, як вимагав роботодавець, але вже не так впевнено.

— У такому разі даю вам можливість показати, на що здатні. Завтра починаєте. Враховуючи ваш досвід, отримаєте окремий проект. Термін виконання — два місяці. Вони й будуть своєрідним випробувальним терміном. Якщо справитеся — залишитеся працювати на постійній основі. Якщо ні — попрощаємося. От тільки нове резюме вже буде суттєво відрізнятися від того, що я зараз тримаю в руках, — завершив крижаним тоном.