Читать «Дитя песиголовців» онлайн - страница 142

Марта сиділа й дивилася. Все було, як у телику із вимкненим звуком, — коли половину того, що відбувається, просто не розумієш. Не в’їжджаєш, що там коїться й навіщо.

— Зашибись, — сказала вона нарешті. — Зашибись. І вони цілий день втирали нам про «втік» та «зрадник»! От же покидьки.

— Все поки вилами по воді писано. Буде експертиза, розпізнання. До того ж вони не хочуть заздалегідь озвучувати інформацію, щоб не сполохати можливих злочинців.

— І тому ллють на Штоца — покійного Штоца! — все це лайно! І ти їх виправдовуєш!

Марта зірвалася на ноги, вхопила брудну тарілку, виделка зіслизнула, Марта спробувала зловити, але замість цього тільки впустила тарілку — і та з дзвінким, радісним бабахом розлетілася на друзки.

Щось гірке й гаряче раптом підкотилося до горла, просто під щелепу, й Марта ледве не розридалася. Потім вона думала, що, може, й треба було. Що тоді було б легше.

Але вона перехопила в дзеркалі співчутливий погляд Елізи — і відвернулася, закусивши м’якуш великого пальця, заганяючи весь цей жмут назад, ковтаючи його, не дозволяючи вирватися назовні.

Порахувала до десяти. Дивилася за вікно — там вулицею крокували, про щось сперечаючись, кілька мальків, серед них Жук і Дзвін.

«Ми своїх не лишаємо і не зраджуємо. Ми вважаємо, це ницо».

До біса. До біса, до біса, до біса, все до біса.

— Я не виправдовую їх, Марто, — тихо сказала Еліза. — Я хочу, щоб ти знала, що відбувається. Хоча… я й сама, якщо чесно, не знаю, — що саме.

Марта порахувала ще до трьох, для профілактики.

Вийняла палець із рота.

Присіла й почала збирати уламки.

— Вибач, — сказала, — за тарілку. І що накричала. І дякую, що попередила. Поводитимуся обережніше — і взагалі.

Вона викинула уламки, взялася за віник.

— Посуд залиш, я повернусь і помию.

Еліза підійшла і, здається, збиралася обійняти Марту.

— А й залишу, — сказала та. — Дякую. Слухай, мені треба бігти, може, хоч спишу в когось. І Ніка там щось хотіла.

Ніка, як з’ясувалося, хотіла бачити Марту на закритій вечірці для своїх. «У Яромира днюха, і ми вирішили посидіти в кав’яреньці, в тісному колі. У «Дерев’яному гусакові», одразу після уроків. Можна без подарунків, у разі чого».

«Буду, дякую», — відправила Марта.

А сама розмірковувала: якщо Штоца вбили в квартирі, як тіло опинилося на Трьох Голів? Якщо ж тільки на площі — звідки взялася кров у спальні? Поранили, він тікав — але не зміг відірватися від переслідувачів? Однак хто й за що взагалі хотів його вбити? І як він пов’язаний зі зникненням сім’ї Дрона? А з Сиротами, із Драконовими Сиротами?..

І до речі, що позавчора робив Яромир на четвертому поверсі? Якщо він узагалі піднімався до четвертого…