Читать «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні» онлайн - страница 40

— Щоб мені більше цього не було! Кулі повинні лежати коло револьвера! Особливо в такий час. Поліція допомагає погромникам! Чорносотенці розігнали нечисленну самоохорону з робітників та інтелігентів. Кількох перхушківських трепалів і одного складача з друкарні забито. Адвоката Пєтухова поранено в груди. Кілька робітників і гімназистів заховалися до лазні і вже дві години відстрілюються від натовпу погромників. Але ж Стародуб — це не Санкт-Петербург! П'ятдесят трепалів і два друкарі! Хто ж стане на чолі і…

Але в цей час до кабінету влетіла Текля.

— Ідуть! — захлинулася вона. — Вони!

На якусь мить стало тихо і страшно. Але потім всі закричали, всі заметушилися — жінки заломили руки, чоловіки вхопилися за голови, немовлята заверещали пронизливо і всі враз. Потім всі кинулись до кухні, де вікна не мали віконниць. З темноти кухні подвір'я було як на долоні. Відблиски пожеж зробили ніч прозорою, мов день.

Від воріт просто до дому посувався великий натовп. Попереду всіх виступала постать моторошна і чудна. Це був вищий від усіх на голову чорний бородай. Верхня частина обличчя була в нього затулена театральною, червоного бархату з іскрами бісеру полумаскою. Маска була одягнута, звісно, тільки для кокетства, бо хто б не впізнав у велетні з величезною лопатистою чорною бородою диякона міського собору Коловратського? Ряса в нього була підібрана і поли засунуті спереду за пояс. Пояс був широкий, зелений, скручений з тонкого сукна, яким оббивають спеціально ломберні столики. Трохи вище талії груди його кілька разів оперізували кілька звоїв тонких і дорогих брюссельських кружев. Довкола лівої руки, немов аксельбант, намотано кілька десятків різноколірних шовкових стрічок. Він тримав у лівій руці невеличкий срібний дзвоник і безперестанку калатав. Рука трусилася, і від цього бинди звивалися і шуміли довкола плеча, виграючи в заграві пожеж кольористим сіянням. В правій руці диякон тримав оголену блискучу шаблюку.

Поруч з ним, вдвоє під нього нижчий і менший, тупцював і пританцьовував, то забігаючи наперед, то трохи відстаючи, маленький і верткий чоловічок з ріденькою жовтавою борідкою. Він хукав у долоні, тер собі змерзлі вуха і бив руками об поли. IIa голові в нього був дамський капелюшок з перами, квітами і ягодами. За плечима висіли три мисливські рушниці… З другого боку важко крокував здоровенний дядько в червоному кожусі і баранячій шапці. На лівому плечі він ніс хрест на довгому держалні, в правій руці — сокиру-колун. Це був церковний сторож Митрофан, який завжди носив хрест попереду похорону або хресного ходу. За ними йшли інші — чоловік з п'ятдесят — чудні, збожеволілі ряжені з різдвяного маскараду. Тут, на вулиці, на снігу, просто неба, вони були моторошні й неправдоподібні. В натовпі були бородаї в спідницях, селянські сіряки з чиновницькими трикутками на головах або постаті, завинуті в цілі штуки яскравого й дорогого краму. Кожний тримав у руках якусь зброю. Були сокири, барди, ломи, киї, рогачі. Позаду всіх, ледве переступаючи ногами, плентався з дамським салопом на плечах жебрак-гармоніст, що завжди сидів на базарі коло монопольки.