Читать «Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10» онлайн - страница 347
Джек Лондон
— Червона Хмаро… Я люблю тебе найдужче. І я пишаюся, що так довго була твоєю, — потиском пальців вона попросила його нахилитися ще нижче й додала: — Мені так жаль, що в нас не було діток, Червона Хмаро…
Тоді порухом пальців трохи відіпхнула його від себе, щоб бачити зразу обох.
— Гарні, гарні обидва… Прощайте, мої гарні. Прощай, Червона Хмаро.
Вони стояли й чекали, поки лікар закочував їй рукав.
— Спатки, спатки, — прощебетала вона, ніби сонна пташка. — Я готова, докторе. Тільки натягніть шкіру тугіше. Ви ж знаєте, я не люблю, коли боляче. Держи мене міцно, Діку.
Робінсон ще спитав поглядом Дікового дозволу, тоді легко й швидко загнав голку під туго натягнену шкіру, твердою рукою впорснув розчин і легенько розтер пальцем місце уколу, щоб морфій швидше розійшовся.
— Спатки, спатки, хочу спатки, — ще раз сонно промурмотіла вона за хвилину.
Напівпритомно вона повернулася на бік, поклала голову на зігнуту руку її підібгала коліна, згорнувшись калачиком — отак вона завжди любила засипати, згадав Дік.
Довгенько лежала вона нерухомо, тоді ще раз ледь-ледь зітхнула й відійшла з життя так легко, що вони навіть не помітили, коли ж саме. В кімнаті стояла тиша, тільки знадвору чути було щебет диких канарок біля водограю, та ще далеко-далеко засурмив Горянин, і Принцеса Фозрінгтонська відгукнулася срібним дзвіночком.
До десятого тому ввійшли ромапи «Міжзоряний мандрівник» (Нью-Йорк, 1915; у деяких пізніших виданнях роман друковано під назвою «Пекельна сорочка») та «Маленька господиня Великого Будинку» (Нью-Йорк, 1916).
(Стор. 7)
(10)
(27)
(36)
(38)
(40)
(41) Новий Єрусалим — ідеал праведного життя у християнській богословській літературі.
(42)