Читать «Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10» онлайн - страница 338

— А якщо поїду? — спитала вона.

Дік знизав плечима, підвівся й глянув на годинника.

— Я переказав Блейкові, щоб сьогодні прийшов раніше, — пояснив він і ступив до дверей, даючи взнаки, що їй час іти.

Біля дверей вона зупинилась, пригорнулася до нього й попросила:

— Поцілуй мене, Діку… — потім додала — Це не будуть… подружні пестощі.—Голос її раптом захрип. — Це на той випадок, якщо я вирішу… їхати.

Коридором уже підходив секретар, та Пола ще чогось зволікала.

— Доброго ранку, містере Блейку, — привітав секретаря Дік. — Вибачайте, що я підняв вас так зарані. Насамперед зателефонуйте містерові Егару і містерові Пітсу. Сьогодні я не зможу їх прийняти… Та, мабуть, і решті перенесіть на завтра. Потім неодмінно розшукайте містера Генлі. Скажіть йому, що я схвалюю його проект водозбігу на Оленячому Оці, хай зразу й береться до діла. А втім, містера Менденгола й містера Менсона я таки мушу побачити сьогодні. Повідомте їх, що я чекатиму о пів на десяту.

— Ще одне, Діку, — сказала Пола, коли секретар вийшов. — Не забувай, що це я примушувала його лишатись. Це не його провина. Він давно хотів від’їхати, але я його не пускала.

— Видно, його ти закохала таки до нестями, — усміхнувся Дік. — Скільки я його знаю, це на нього не схоже, що він не поїхав. Та коли ти його не пускала, а він шаліє за тобою, як тільки можна шаліти за такою жінкою, — тоді я розумію. Він не просто добрий чолов’яга. Таких людей небагато на світі. Ти будеш із ним щаслива.

Пола спинила його, піднявши руку.

— Не знаю, чи буду я ще коли щаслива, Червона Хмаро. Коли бачу, яке стало твоє обличчя через мене… А я ж була така щаслива, така вдоволена життям усі дванадцять років, прожиті з тобою! Хіба таке забудеш? Ось чого я й не могла вирішити. Але твоя правда. Час уже мені якось розірвати цей… — вона затнулася, не спромігшись вимовити слово «трикутник», що вже, як бачив Дік, було в неї на устах. — …Розв’язати цей вузол, — докінчила вона тихішим голосом. — їдьмо всі на полювання. Я поговорю з ним дорогою, скажу, нехай їде. А за себе вирішу потім.

— Бувши тобою, я б не дуже квапився, — порадив Дік. — Ти знаєш, що я чхаю на моральність і визнаю її лише тоді, коли вона корисна. Але це якраз такий випадок. У вас можуть бути діти… — Зажди, зажди, — спинив він її.— І скандальна історія, навіть дуже давня, навряд чи сприятиме їм у житті. Крім того, розлучення через втечу від чоловіка — це занадто довга справа. Я подбаю про те, щоб ти мала солідніші підстави, і це принаймні на рік скоротить розлучний процес.