Читать «Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10» онлайн - страница 33

РОЗДІЛ IX

Довгі, болісні години, коли я не спав, навчили мене одної дуже важливої штуки, а саме — підкоряти своє тіло розумові. Я звик страждати пасивно, як, безперечно, звикли всі, хто пройшов вищу науку покари пекельною сорочкою. Нелегко було створити мозкові такий блаженний спокій, щоб забути про нерви, хоч вони тремтіли, скаржилися й страждали нестерпними муками.

Саме тому, що я навчився підкоряти тіло своїй волі, мені вже неважко було скористатися з секрету, якого навчив мене Ед Морел.

— Що, скоро каюк? — запитав він одної ночі.

Я пробув сто годин у пекельній сорочці і був страшенно знесилений. Такий, що не відчував власного тіла, хоч його вкривали суцільні рубці й болячки.

— Схоже на те, — простукав я відповідь. — Мене доконають, якщо й далі так катуватимуть.

— Не піддавайся їм, — сказав він. — Є один спосіб. Я навчився його тут, у карцері, коли мені й Месі добре діставалось. Я вичухався, а він урізав дуба. Коли б я не добрав цього способу, то й мені прийшов би кінець. Але треба дуже знесилитись, щоб ужити його. Якщо спробувати, поки ще трохи є сили, нічого не вийде, і край! Тоді вже ніколи не вийде. Я зробив помилку, що сказав про цю штуку Джейкові, як у того ще було трохи сили. Звісно, в нього нічого не вийшло. А потім, коли йому й справді припекло, було вже запізно, — перша невдача все звела нанівець. Він тепер навіть не вірить. Певен, що я його дурю. Адже ж так, Джейку?

З тринадцятої камери відразу вистукано відповідь:

— Не слухай його, Дереле. Це чарівна казка.

— А все ж розкажи, — простукав я Едові Морелу.

— Тому я й чекав, поки ти геть виснажишся, — повів він далі.— Тепер цього тобі конче потрібно, і я навчу тебе. Саме впору. Як у тебе стане сили волі, то вийде. Я по собі знаю, бо мені пощастило це тричі.

— Але що ж воно таке? — нетерпляче запитав я.

— Вся штука в тому, щоб умерти в пекельній сорочці, змусити себе вмерти. Поки що ти мене ще пе розумієш, але почекай. Ти знаєш, у пекельній сорочці тіло заклякає, руки й ноги ніби засинають. Цьому не можна зарадити, але з цього можна скористатися. Не чекай, поки руки й ноги затерпнуть, а лягай якнайвигідніше на спину і починай застосовувати всю силу своєї волі. Тобі треба Думати лиш про одне, ти мусиш вірити в те, що думаєш. Коли не зможеш — нічого не вийде. Ти мусиш уперто думати й вірити, що ти — це не ти, а твоє тіло зовсім інше. Ти сам собою, а твоє тіло — непотрібна оболонка.