Читать «Джейн з Ліхтарного Пагорба» онлайн - страница 113

— І ніхто, крім мене, її не любить. А як піде до притулку, то я вже її ніколи не побачу.

— Ну, ні, — Метровий Крок задумливо почухав голову. — Одна голова добре, а дві ліпше, Джейн, будемо думати разом, то щось придумаємо.

Від думання Джейн не було жодного ефекту, а от роздуми Метрового Крока виявилися більш плідними.

— Я тут надумав, — сказав він Джейн наступного дня, — як шкода, що леді Тайтус не можуть взяти Джоді собі. Вони вже цілий рік збираються когось всиновити, але ніяк не домовляться, яку дитину хочуть. Джастіна хоче дівчинку, Вайолет хлопчика, але обидві воліли би близнят, все одно якої статі. Але з годящими близнюками, яким шукають батьків, у нас трудно, то вони вже від тої думки відмовилися. Вайолет хоче темноволосу дитину з карими очима, а Джастіна біляву і синьооку. Вайолет хоче десятилітню, Джастіна семилітню. А скільки Джоді?

— Дванадцять, як мені.

Метровий Крок спохмурнів.

— Ну, не знаю. Ніби для них завелика. Але не пошкодить, коли попробувати. Ніколи не знати, що ті дві дівиці зроблять.

— Піду до них відразу ж після вечері, — вирішила Джейн.

Так хвилювалася, що посолила яблучний соус і ніхто не міг його їсти. Як тільки помила посуд після вечері…, — у той вечір вона не надто завзято його мила, — одразу ж вирушила.

Над гаванню розкішно заходило сонце і кусючий вітер дочервона націлував щоки Джейн, доки вона дісталася вузької пахучої алеї леді Тайтус, де здавалося, що дерева намагаються тебе торкнутися. Далі був дружелюбний старий гостинний будинок, що виглядав так, немовби просяк сонцем сотні літ. Леді Тайтус сиділи в кухні, перед палаючим у печі вогнем. Джастіна гачкувала, а Вайолет довгим срібним дротом нарізала іриски-тоффі. Ті іриски готувалися за рецептом, який Джейн давно намагалася випросити, однак даремно.

— Заходь, люба. Ми дуже раді тебе бачити, — сказала Джастіна. Голос її був щирим і приязним, хоча вона з певною осторогою заглядала через плече Джейн, наче побоюючись, що там у сутінку може ховатися лев. — Вечір такий прохолодний, що ми запалили вогонь. Сідай, люба. Вайолет, дай їй тоффі. Вона виросте дуже високою, правда?

— І вродливою, — відповіла Вайолет. — Гарні в неї очі, правда, сестро?

Леді Тайтус мали дивну звичку обговорювати зовнішність Джейн так, наче її при тому не було. Джейн не заперечувала…, хоча не все сказане було компліментом.

— Ти ж знаєш, що я волію блакитні, — сказала Джастіна, — але в неї гарне волосся.

— Як на мій смак, недостатньо темне, — відповіла Вайолет. — Я завжди захоплювалася чорним волоссям.

— Насправді гарним є лише червонясто-золоте волосся, — сказала Джастіна. — У неї надто виступають вилиці, зате які чудові стопи з високим підйомом.

— Дуже засмагла, — зітхнула Вайолет. — Але кажуть, що тепер це модно. Ми дуже пильнували свою церу, як були дівчатками. Пам’ятаєш, мама завжди змушувала нас одягати капелюшки від сонця щоразу, як ми виходили з дому…, рожеві капелюшки.

— Рожеві капелюшки! Не рожеві, а блакитні, — сказала Джастіна.

— Рожеві, — впевнено заперечила Вайолет.