Читать «Джейн з Ліхтарного Пагорба» онлайн - страница 11

Спала у маленькій комірчині на горищі — влітку там було спекотно, а взимку — холодно. Щоб мала що вдягнути, їй віддавали зношені речі пожильців. Ходила до школи, якщо тільки не було багато пильної роботи. Ніхто їй ніколи доброго слова не сказав, взагалі ніхто не звертав на неї уваги…, окрім Діка, небожа й улюбленця міс Вест, який дражнив Джоді, мучив і називав «приймачкою». Джоді ненавиділа Діка. Якось, коли нікого не було вдома, вона прокралася до салону і спробувала зіграти на піаніно маленьку пісеньку, але Дік розказав усе міс Вест і Джоді суворо заборонили навіть доторкатися до піаніно.

— А я б хотіла вміти грати, — задумливо сказала вона. — Оце і сад — то єдине, чого я б хотіла. Я так хочу мати сад.

Джейн здивувалася, чому все так переплутано. Їй не подобалося грати на піаніно, але бабуся наполягала, щоб вона брала уроки музики, отож вона сумлінно вправлялася, щоб потішити маму. А бідна Джоді мріє про музику, — і не має жодного шансу на неї.

— А не думаєш, що ти могла б мати свій садочок? — сказала Джейн. — Тут досить місця і нема такої тіні, як у нас. Я тобі допоможу зробити грядки, а мама, я певна, дасть нам трохи насіння.

— Нічого не вийде, — сумно сказала Джоді. — Дік те все затопче.

— То знаєш що, — рішуче промовила Джейн, — візьмемо каталог насіння… Френк мені дасть, і будемо мати УЯВНИЙ сад.

— Чи є щось таке, чого б ти не придумала? — захоплено сказала Джоді. Джейн відчула смак щастя. Це вперше вона викликала в когось захоплення.

4

Звичайно, бабуся миттю довідалася про існування Джоді. Вона зробила з цього приводу чимало вдавано солодких, а насправді саркастичних зауважень, але не заборонила Джейн гратися з нею на подвір’ї будинку 58. Джейн мусила бути багато старшою, щоб зрозуміти причину…, зрозуміти, — так бабуся хотіла показати кожному, хто мав би якісь застереження, схильність Джейн до нижчих верств та їхніх смаків.

— Сонечко, а чи ця Джоді хороша дівчинка? — спитала мама, вагаючись.

— Вона дуже хороша дівчинка, — впевнено відповіла Джейн.

— Але ж вона така нечепурна. Попросту брудна.

— Мамусю, обличчя в неї завжди чисте і вона ніколи не забуває помити за вухами. Я хочу показати їй, як мити волосся. Її волосся було б чудовим, якби було чистим…, воно таке густе, чорне, шовковисте. А можна, я дам їй баночку колд-крему… у мене аж дві, ти знаєш… для її рук? Вони такі червоні й потріскані, бо вона тяжко працює і миє багато посуду.

— Але ж її одяг…

— Тут Джоді нічим не може зарадити. Мусить носити те, що їй дали, і ніколи не мала більше двох сукенок зарáз… одна на будень, інша до недільної школи. Навіть і та недільна не дуже чиста… це стара рожева сукня місіс Белью Етел, вона на неї каву вилила. І Джоді мусить так тяжко працювати… Мері каже, що вона справжня маленька рабиня. Я дуже люблю Джоді, мамусю. Вона така хороша.