Читать «Джін, або Червона калюжа на розбитій бруківці» онлайн - страница 23

Ще на початку століття лише керівні верстви змогли уникнути диктату машин, зберігши за собою право ухвалення рішень. Але тепер мисляча машина — комп'ютер — позбавила цього й керівників. Люди стали рабами, що працюють на власну саморуйнацію, ми лиш уславлюємо нашого машинно-механічного Всевишнього й служимо йому».

Але про конкретні дії, до яких слід удатись, аби маси усвідомили свій поневолений стан, Джін майже не говорила. Згадала лише про «мирний терор» і «театралізовані дійства» на вулицях, у метро, в установах і на заводах…

І все-таки в тих гарних словах мене щось непокоїло, власне — наша доля, доля покликаних виконувати програму: наша роль цілковито суперечила її меті. У всякому разі, нас явно не повинна була обходити мета організації. Навпаки, нами просто маніпулювали, повністю зневажаючи наше право розпоряджатися собою. Хіба ж нам щойно не пояснили, що ми не маємо права знати всього? Хочуть пробуджувати й виховувати свідомість людей, а починають з того, що забороняють дивитися й бачити. І на довершення всього, зверталася до нас саме машина, машина переконувала, давала вказівки…

Мене знову взяла недовіра. Я ніби передчував якусь небезпеку, що тяжіла над учасниками цих чудернацьких зборів. Цей зал, переповнений фальшивими і сліпими, був пасткою, до якої я дозволив себе завести… Через вузеньку щілинку попід масивною оправою окулярів я побачив свого найближчого сусіда праворуч; це був високий блондин в елегантній білій замшевій куртці, надягнутій поверх яскраво-блакитного светра…

Він теж (я вже здогадався про це) на кілька міліметрів ізсунув свої окуляри і дивився в мій бік. Наші погляди зустрілись, і його губи ледь помітно розтяглися — це нагадувало вітання. Я відповів йому тим самим, розтягти губи в ледь помітній усмішці.

Хлопчик, що тримав його за ліву руку, здається, нічого не помітив, та й малий Жан, певно, теж, бо стояв з лівого боку. А тим часом нудна промова тривала і зі сцени лунали гучні заклики:

— Машина стежить за вами — не бійтесь її! Машина керує вами — не коріться їй! Машина забирає ваш час — не віддавайте його! Машина вважає себе вищою від людини — не визнавайте її переваг!

Блондин у білій куртці досі тримав свого ціпка в правій руці, але тепер повільно завів його собі за спину й гострим металевим наконечником безгучно креслив на підлозі якісь химерні знаки.

Без сумніву, це був мій побратим, так само непокірний, як і я; він хотів щось мені повідомити, та мені не щастило збагнути його знаків. Він накреслив кілька разів підряд якусь систему з коротких прямих рисок і загнутих перехрещених ліній. Я марно пробував прочитати той напис, бо дивився на підлогу скоса, бачив знаки лише частково, й це, звичайно ж, не полегшувало справи.

— Знайшли, — лунав далі голос, — просте рішення, щоб урятувати наших братів. Перекажіть його їм. Переконайте їх непомітно, незалежно від їхнього бажання й волі, щоб вони теж стали пропагандистами…