Читать «Дев’яносто третій рік» онлайн - страница 62
Віктор Гюго
Робесп’єр урвав мову Марата ще спокійнішим голосом:
— А ваші портрети, Марат, висять в усіх сортирах.
Розмова провадилась в такому ж легкому тоні, який тільки підкреслював різкість реплік і надавав загрозам дивної іронії.
— Робесп’єр, це ж ви назвали тих, хто хоче повалити трони,
— А ви, Марат, після 4 серпня, в номері 559 вашого «Друга народу» — о! я добре запам’ятав число, це буває корисно, — вимагали повернути дворянам титули. Ви писали:
— Робесп’єр, на засіданні 7 грудня ви захищали жінку Ролана проти Віара.
— Так само, як мій брат захищав вас, Марат, коли на вас напали у якобінців. Що це доводить? Нічого.
— Робесп’єр, ми знаємо, в якому кабінеті Тюїльрі ви сказали Гра: «Я втомився від революції».
— У тому ж таки шиночку ви обнімалися 29 жовтня з жірондистом Барбару.
— Робесп’єр, ви сказали Бюзо: «Республіка, — ну, то й що?»
— Марат, в той самий шинок ви запросили снідати трьох марсельців.
— Робесп’єр, ви завжди ходите під охороною взятого з ринку босяка, озброєного дрюком.
— А ви, Марат, напередодні 10 серпня просили Бюзо допомогти вам утекти в Марсель в костюмі жокея.
— Під час вересневої розправи ви сховалися, Робесп’єр.
— Зате ви, Марат, показали себе.
— Робесп’єр, ви кинули на землю червону шапку.
— Так, коли її надів зрадник. Те, що прикрашає Дюмур’є, те не личить Робесп’єрові.
— Робесп’єр, коли приходили солдати Шатов’є, ви не дозволили накрити покривалом голову Людовіка XVI.
— Я зробив краще: я відрубав ту голову.
Тут втрутився Дантон, але, замість того щоб заспокоїти, тільки додав жару.
— Робесп’єр, Марат, — сказав він, — заспокойтесь.
Марат не любив, коли його ім’я називали другим.
Він обернувся:
— А ви чому втручаєтесь, Дантон?
Дантон підскочив:
— Чому втручаюсь? А ось чому. Я не хочу братовбивства. Не повинно бути ворожнечі між двома людьми, що служать народові. Досить з нас війни з іноземцями та війни громадянської, щоб додавати до них ще цю внутрішню боротьбу. Я робив революцію і не хочу, щоб її занапастили. Ось чому я втручаюся.
Марат відповів, не підвищуючи голосу:
— Ви б краще подбали про свої звіти.
— Мої звіти! — скрикнув Дантон. — Ідіть питайте їх у Аргонських ущелин, у визволеної Шампані, у завойованої Бельгії, у армій, в яких я чотири рази підставляв свої груди під кулі! Підіть, спитайте мої звіти на площі Революції, на ешафоті 21 січня, у поваленого трону, у гільйотини, цієї вдови…
Марат перебив мову Дантона:
— Гільйотина не вдова, а дівчина; на неї лягають, але її не запліднюють.
