Читать «Дванадцять обручів» онлайн - страница 11

Таким чином, у наступному зі своїх тогорічних листів Карл-Йозеф Цумбруннен мав деякі підстави написати: "Уся світова таємничість полягає в нашому небажанні приймати речі такими, які вони є. Проте насправді існує тільки один порядок речей. Тому ми так боїмося майбутнього, боїмося подорожей, дітей, боїмося змін. Я не вмію чинити цьому опору, але з усієї сили вдаю, що чиню його".

2

Тепер настає пора явити їх усіх. В одній з відомих мені книжок подібне місце називається "Прихід героїв". Утім, не знаю, чи таких уже й героїв. І чи такий вже це прихід.

Але для початку слід цілком виразно, з висоти пташиного лету, побачити залізничну станційку в горах - з тих, які своїми неодноразово і безглуздо змінюваними фасадами все ж натякають на часи віденського модерну. Хтось розповідав, начебто Богуміл Грабал свого часу висловився приблизно так, що міг би жити всюди, де є залізничні станції габсбурзького дизайну. Отже, Богуміл Грабал міг би жити й тут.

У зв'язку з чим ідемо на різке зниження.

Таким чином, маємо критий старою, місцями поздираною черепицею дах, невисоку вежу з навіки зупиненим годинником, у поржавілих механізмах якого завелася ціла родина зозуль, чи то пак, ворон, з якими, власне, й римується перон, вузька, вимощена пощербленою жовтавою плиткою смуга з кількома нефункціональними ліхтарями, колись газовими. Також мусить бути тріснутий вітраж із насичено-синіми декадентськими ірисами й першими весняними мухами на ірисових довгастих листках, почекальня з двома-трьома розписаними ножем і битим склом дерев'яними лавками (ДМБ-84, ПТУ-18, Алёна Пізда, Мурманск-95, САЇД КАЗЁЛ І ПОЦ, Анжела + Помідор = LOVE), чорна чавунна піч на випадок зимової облоги снігами, лаконічний розклад руху потягів, точніше, потяга, бо він один, над переважно зачиненим віконцем каси. Віконце відчиняється двічі на добу - о сьомій п'ятнадцять вечора та четвертій нуль три ранку, коли, побрязкуючи либонь так само ще габсбурзько-грабалівськими ключами, з хати на сусідній горі спускається мала сухорлява жіночка в хустині і - на цю пору року - гумаках. Вона приходить, аби продавати свої старовинні квитки, ці коричневі твердо-картонні малі прямокутники, перепустки в якесь навколовокзальне дитинство. Хоча квитків у неї майже ніхто не купує.