Читать «Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є» онлайн - страница 73

А як АКТивуєте себе ви?

Дороговказ № 10. Дозвіл на сміх, спів і танці: забудьте про «крутизну» і постійний самоконтроль

Танцюй так, ніби на тебе ніхто не дивиться. Співай, наче тебе ніхто не слухає. Люби так, наче тебе ніколи не зраджували, і живи так, наче Земля — це рай.

Марк Твен

У всі періоди історії людства сміх, пісня і танець допомагали нам самовиразитися, поділитися своїми історіями й емоціями, святкувати й тужити або ж будувати спільноту. Більшість людей підтвердять, що життя без сміху, музики і танців було б нестерпним.

Сміх, спів і танець так вплетені в канву нашого повсякденного життя, що ми можемо легко забути, наскільки цінуємо людей, котрі здатні нас розсмішити, пісні, що спонукають нас опустити вікно в автомобілі і співати на все горло, й абсолютну свободу, яку відчуваємо, коли «танцюємо так, ніби на нас ніхто не дивиться».

У книзі «Танці на вулицях: Історія колективної радості» (Dancing in the Streets: A History of Collective Joy) соціальний критик Барбара Еренрайх наводить факти з історії й антропології, аби довести важливість участі в тому, що вона називає «колективним екстазом». Еренрайх вважає, що ми «за природою соціальні істоти, інстинктивно змушені ділитися своєю радістю»59. Я абсолютно впевнена, що вона має рацію. Мені також подобається ідея «колективного екстазу» — особливо зараз, коли здається, що ми застрягли в стані колективного страху і тривожності.

Переглядаючи зібрані дані, я поставила собі два питання:

1. Чому сміх, спів і танець такі важливі для нас?

2. Чи є в них якась спільна перетворююча складова?

Це були складні запитання, тому що, авжеж, ми знемагаємо від бажання сміятися, співати і танцювати, коли нам радісно, але ми також вдаємося до цих форм самовираження, коли відчуваємо самотність, сум, захват, закоханість, розчарування, страх, сором, упевненість, сумніви, сміливість, горе й екстаз (це лише кілька станів). Я переконана, що кожна людська емоція має свою пісню, танець і привід посміятися.

Присвятивши кілька років аналізу зібраної інформації, я зрозуміла:

Танець, спів і сміх утворюють емоційний і духовний зв’язок; вони нагадують нам про єдине, що справді важливе під час пошуку спокою, радості, натхнення або зцілення, — ми не самотні.

За іронією долі я найбільше дізналася про сміх, досліджуючи упродовж восьми років тему сорому. Сором можна здолати сміхом. У своїй книзі «Я думала, це все лише через мене» (I Thought It Was Just Me) я згадую той вид сміху, який допомагає нам зцілитися, — сміх розуміння. Сміх — це духовна форма єднання; ми можемо сказати один одному без слів: «Я з тобою. Я розумію тебе».

Справжній сміх — це не інструмент самоприниження або ухиляння, це не образливий сміх у спину.

Сміх розуміння втілює полегшення і почуття близькості, яке ми досвідчуємо, коли ділимося своїми переживаннями, — ми не сміємося один з одного, ми сміємося разом.