Читать «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство» онлайн - страница 16
Колектив авторів
За періоду останнього ріського зледеніння буденними гостями в Україні стають такі типові представники арктичної фауни, як північний олень, песець, копитний лемінг. У зимову пору року ці тварини заходили далеко на південь, де побутували мешканці степу: мамонти, шерстисті носороги, бізони, коні, олені, лосі, сайгаки, ведмеді, вовки, лисиці тощо.
Протягом останнього зледеніння в Європі було понад десять короткочасних потеплінь — інтерстадіалів, що мають різні назви в різних країнах. Льодовик у ці проміжки починав танути, природа оживала, степовий пейзаж урізноманітнювався ділянками широколистяних лісів й соснових борів. Потім накочувалася чергова хвиля холоду, й знову морозні вітри ставали господарями степових просторів.
Творцями мустьєрської епохи були люди нового, більш розвинутого фізично типу. За місцем першої знахідки їхніх залишків у долині Неандера в Німеччині вони отримали назву неандертальців. Останнім часом їх нерідко називають палеоантропами (лат. — “давня людина”).
Найдавніші неандертальці з’явилися ще за попередньої ашельської епохи. В мустьєрський час вони продовжували розвиватися і еволюціонувати при переході до пізнього палеоліту в людей сучасного фізичного типу — Homo sapiens (
На відміну від архантропів, решток яких на території України не знайдено, поховання палеоантропів тут відомі уже давно, з 20-х років нашого століття. Вони виявлені в Криму: в гроті Кіїк-Коба, під навісом у Старосіллі та на стоянці Заскельна-VI.
Обсяг мозку неандертальців (у середньому 1350 см3) наближається (а нерідко й перевищує) до відповідних середніх показників сучасної людини. Більш розвинутими порівняно з архантропами виявились ділянки мозку, пов’язані з трудовою діяльністю й мовою, хоча вони й поступалися своїм рівнем розвитку сучасної людини. Навпаки, так звані аналізатори, тобто скроневі, тім’яні та потиличні ділянки неандертальців, були крупнішими, що свідчить про добрий слух, зір та нюх, які відігравали неабияку роль у їхній мисливській діяльності. Окремі примітивні риси збереглися також у зовнішності палеоантропів з їхнім все ще досить похилим чолом, розвинутими надочними валиками, низько витягнутою до потилиці черепною коробкою, міцними щелепами з великими зубами й нерозвиненим підборідковим виступом.
Втім, не всі палеоантропи були однакові. Поряд з менш розвиненими спеціалізованими особинами, так званими неандертальцями типовими, або класичними, відомі неандертальці прогресивні, сапієнтні, що за своїми антропологічними особливостями стояли ближче до людини сучасного фізичного типу. В Україні типові неандертальці представлені в Кіїк-Кобі і на стоянці Заскельна-VI. Співіснування типових та сапієнтних неандертальців пояснюється нерівномірністю розвитку різних груп давнього населення, складністю еволюційного процесу, неоднаково інтенсивного у різних районах Старого Світу.
За таких мінливих природних і антропологічних умов відбувалося первісне освоєння людиною теренів України.
