Читать «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство» онлайн - страница 15

Початок ангельської епохи збігається з появою людських істот, що стояли в своєму фізичному розвитку на щабель вище від гомінід попереднього олдувайського часу. Рештки їх в Україні не виявлені, проте знайдені в багатьох місцях Старого Світу: в Африці, Південно-Східній Азії, в Західній та Центральній Європі, у Закавказзі.

Перші знахідки цих істот на о. Ява увійшли в науку під назвою “пітекантропи” (давньогрецьк. — “мавпо-люди”). Після відкриття подібних решток в інших місцях їх почали називати Ноmо erectus (лат. — “людина прямоходяча”), або архантропами (давньо-грецьк. — “найдавніші люди”).

При певній відміні в фізичній будові окремих індивідуумів їх об’єднує одне — поєднання рис мавпи та людини. Зріст особи дорівнював у середньому 170 см. За своїм об’ємом мозок яванських пітекантропів (у середньому 860 см³) поступався перед мозком сучасної людини (в середньому 1450 см³), але перевищував відповідні показники у Homo habibis. Пересувався пітекантроп вертикально на напівзігнутих ногах. Збільшення лівої півкулі мозку свідчить про його праворукість — особливість, яка відрізняє людину від усіх тварин, у тому числі людиноподібних мавп. Певне розростання нижньої ділянки лобної долі вказує на те, що пітекантроп володів зачатками мовних навичок. Водночас у зовнішності пітекантропа багато чого зберігалося від мавпи. Фігура його відрізнялася сутулістю, ніс був коротким і широким, щелепи виступали наперед, підкреслюючи нерозвиненість підборідкового виступу. На низькому похилому чолі виділялися масивні надбровні дуги.

Втім, яванський пітекантроп характеризує лише ранню стадію фізичного розвитку архантропів. В інших місцях Старого Світу було знайдено кістки більш розвинених істот, що засвідчує поступовий перехід від архантропів до людини наступної, мустьєрської епохи.

Перші мустьєрські пам’ятки з’являються в Європі, в тому числі в Україні, ще наприкінці ріського зледеніння (тясминський горизонт української стратиграфічної схеми), співіснують деякий час з пізньоашельськими, які доживають тут до ріс-в’юрмського міжльодовиків’я (прилуцький викопний ґрунт) і зникають у ранньому в’юрмі (бузький горизонт), десь близько 40 тис. років тому.

В ріс-в’юрмі клімат в Європі знову пом’якшав, став теплішим і вологішим за сучасний, тундра і хвойні ліси відступили на північ, їх змінили широколистяні діброви, трав’янисті луки, степи та субтропічні формації на півдні.

Просуваючись за льодовиком на північ, тварини лісу та степу знову заселили звільнені ним райони, життя знову завирувало там, де раніше простягалася мертва льодова пустеля.

Однак, відкотившись на північ, льодовик згодом знову почав наступ на залишені перед тим райони. Щоправда, він так і не досяг колишніх розмірів, захлинувшись далеко за північними межами України. Проте вплив в’юрмського льодовика на природний світ України був вагомим. Клімат у Європі, включаючи Україну, став різкоконтинентальним, більш холодним і посушливим, ніж навіть за часів ріського максимального зледеніння. Холодні пронизливі вітри обрушилися на безкраї перигляціальні степи.