Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 85

– Ваша правда, міс Мері! Але ви маєте знати: я не облишу початі розшуки, навіть якщо мені доведеться далі вести їх самому. Я будь-що знайду капітана Ґранта!

Цього дня вирішили остаточно – повертатися на батьківщину. Для цього спершу слід було дістатися Мельбурна, Сіднея або Пойнт-де-Галла. Тільки у цих трьох портах можна було знайти кораблі, що відпливають до Англії. Гленарван вирішив добиратися до Сіднея суходолом, коли раптом Паганель запропонував інший план.

Географ тим часом уже встиг побувати в порту і дізнався, що ні до Мельбурна, ні до Сіднея судна, що стоять на рейді, не збираються. Проте один бриг готувався йти на Окленд, столиці Північного острова Нової Зеландії. Паганель запропонував зафрахтувати цей бриг і вирушати на ньому, адже з Окленда зовсім просто повернутися до Англії, – це велике місто зв’язують зі Старим світом регулярні рейси. А ще вчений сказав, що плавання триватиме не більше ніж п’ять-шість днів, оскільки від Австралії до Нової Зеландії всього близько тисячі миль. І хоча Окленд лежав саме на тридцять сьомій паралелі, уздовж якої мандрівники так довго досі прямували від самих берегів Південної Америки, але Паганель цього разу навіть не згадав про цю обставину. Джон Манґлс гаряче підтримав географа, проте наполіг на тому, що спершу слід навідатися на бриг.

Це було судно на двісті п’ятдесят тонн тоннажу, що мало назву «Макарі». Воно робило нерегулярні рейси між портами Австралії та Нової Зеландії. Капітан, він же власник брига, зустрів відвідувачів не вельми гостинно. З одного погляду на нього було зрозуміло, що цей брутальний мугиряка недалеко відбіг від своїх голодранців-матросів. Спітніла, аж бурякова, мармиза, плескатий ніс не робили його привабливим, а відсутність одного ока та відвисла нижня губа взагалі надавали Білу Геллі звірячого вигляду. Та вибирати не було з чого, і всі розуміли: на кілька днів дороги з цим доведеться змиритися.

– Гей, ви, хто такі? Чого вам тут треба? – гаркнув Геллі, коли мандрівники піднялися на палубу брига.

– Ви капітан? – спитав Джон Манґлс. – «Макарі» йде з вантажем до Окленда?

– А хоч би й так, – відповів Геллі, – що вам до того?

– Коли знімаєтеся з якоря?

– Завтра опівдні, з відпливом.

– Пасажирів візьмете?

– За умови, що їх влаштує матроська кухня.

– У них вистачить своєї провізії.

– Скільки їх?

– Дев’ять, із них двоє жінок.

– У мене на судні кают нема.

– Ви надасте їм рубку. Згода? – спитав Джон Манґлс, анітрохи не збентежений поведінкою капітана.

Білл Геллі пройшовся по палубі, гупаючи чобітьми, і, зупинившись перед Манґлсом, прохрипів:

– Скільки дасте?

Гленарван запропонував п’ятдесят фунтів, капітан брига погодився.