Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 74

Гленарван, можливо, послухав би Айртона, коли б не майор, який несподівано заявив, що єдиний, хто може вирушити до Мельбурна, – це Айртон, але його присутність необхідна для експедиції, оскільки тільки йому відоме місце катастрофи «Британії». Джон Манґлс підтримав Макнабса, вважаючи, що розпорядження власника судна набагато легше переправити на «Дункан» просто із затоки Туфолда.

Раз у раз дорогу фургона заступали швидкоплинні струмки, на берегах яких ріс густий очерет та орхідеї. Коли до них наближався загін, звідти квапливо розбігалися зграї казуарів, а через кущі, немов на пружинах, перестрибували сполохані кенгуру…

Несподівано Жак Паганель дивно гойднувся в сідлі, змахнув руками та разом із конем повалився на землю. Всі кинулися до вченого.

– На жаль, – похмуро мовив географ, вивільняючи ноги зі стремен, – мій кінь загинув точнісінько так само, як і кінь Малреді.

– Дивно! – задумливо мовив Джон Манґлс, перезирнувшись із майором.

Лорд був спантеличений, адже в цих місцях ніде було роздобути коня; і якщо обидві тварини загинули від якоїсь пошесті, очевидно, що й решту чекає та сама доля. Ще до настання вечора його припущення про епідемію підтвердилося: пропав кінь, що належав Вілсону, та один із биків. У розпорядженні загону тепер залишалося всього три бики та четверо коней.

Та на те не було ради, й загонові довелося рушати далі. Увечері, після переходу в десять миль, вирішили зробити привал. Ніч минула без пригод.

Наступна днина була погожою. Коні й бики непогано справлялися зі своєю роботою, тож і настрій учасників експедиції поліпшився. Загін подолав понад п’ятнадцять миль на сильно порізаній місцевості, і мандрівники розраховували надвечір розбити табір на берегах Снові, – повноводої річки, що впадає на півдні в Тихий океан. Незабаром фургон уже котився річковою долиною.

Сутеніло. За невеликим пагорбом дорога круто завертала до лісу. Фургон уже був досяг узлісся за півмилі від річки, як раптом хитнувся і загруз аж по самі вісі.

– Обережніше! – крикнув візник вершникам, що їхали позаду. – Трясовина!

Він почав підганяти биків криками й ударами загостреної палиці, але тварини не могли зрушити фургон із місця.

– Ну що ж, – мовив Джон Манґлс, – якщо ми не можемо рухатися далі, доведеться отаборитися просто тут.

– Привал! – наказав лорд Гленарван.

Настала ніч, яка не принесла прохолоди. Повітря здавалося густим; на горизонті час від часу спалахували зірниці далекої грози.