Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 4

Лорд Гленарван не поспішав. Перше ніж відкоркувати пляшку, він уважно роздивився її зовні. На видовженій шийці залишився скручений шматок поіржавілого дроту. Міцні стінки пляшки, здатні витримувати великий тиск, свідчили про те, що її виготовлено в Європі.

– Пляшка з-під шампанського, – упевнено сказав майор Макнабс.

– Яка різниця, – зауважила леді Елен, – що за вино хтозна-коли було в цій пляшці, якщо ми навіть не уявляємо, де її кинули в море?

– Ця пляшка, здається, довгенько подорожувала, перше ніж потрапила в акуляче черево. Бачите вапняні відкладення, якими вона покрита? – мовив лорд. – То результат дії морської води.

– Але як же визначити, звідки вона? – нетерпеливилася леді Елен.

– Зачекайте, люба. Я цілком переконаний, що пляшка сама відповість на всі питання.

Сказавши так, Гленарван заходився злущувати твердий вапняний панцир із шийки пляшки, – і невдовзі всі побачили корок, який сильно пошкодила морська вода.

– От халепа! – вигукнув лорд. – Якщо там і є якісь папери, то вони могли геть зіпсуватися за цей час.

– Певно, – погодився з ним Джон Манґлс, – проте було б краще виловити пляшку у відкритому морі, знаючи точні координати – широту й довготу. Тоді, вивчивши морські течії та напрями вітрів, можна було б визначити її шлях. А з такою листоношею, як наша акула, хтозна чи й удасться щось дізнатися напевно.

– Зараз поглянемо, – мовив Гленарван, надзвичайно обережно витягуючи корок.

Кают-компанією почав розходитися йодистий запах морської води.

– Я мав рацію, – повідомив лорд, – тут дійсно є папери. Здається, вони геть відволожилися, бо їх зовсім неможливо витягти – так міцно поприлипали до стінок.

– Може, розіб’ємо пляшку? – запропонував Макнабс.

– Я хотів би зберегти її цілою, – заперечив Гленарван.

– Сер, може, відіб’ємо саму шийку? – запропонував Джон Манґлс. – Тоді, здається, можна буде вийняти папери, не пошкодивши їх.

Але вапняна шкаралупа на дорогоцінній пляшці за тривалий час стала твердою, мов камінь, тому довелося скористатися молотком, щоб розбити її. Нарешті перед очі дослідників з’явилися злиплі клаптики паперу. Лорд Гленарван обережно вийняв їх і розклав перед собою.

2

Троїсте послання

Витягнуті з пляшки папірці майже наполовину роз’їла солона морська вода. Чорнильні рядки порозпливалися, і тільки подекуди можна було розібрати окремі слова. Минуло кілька хвилин, доки лорд, уважно вивчивши ці залишки послання, сказав:

– Маємо три документи, можливо, копії того самого листа. Один написаний англійською, другий – французькою і третій – німецькою мовами. Про це безсумнівно свідчать кілька вцілілих слів, написаних саме цими мовами.

– Та чи можна з цього зрозуміти, про що йдеться? – спитала леді Гленарван.

– Я не можу стверджувати щось напевне, люба. На жаль, слів, які можна прочитати, надто мало.

– А може, в різних копіях вони доповнюють одне одного? – спитав майор.

– Справді, навряд щоб вода й сіль знищили в усіх документах ті самі слова, – погодився Джон Манґлс. – Порівнявши вціліле, ми зрештою дійдемо суті.