Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 2

Аж тепер письменник, який подумки відвідував найвіддаленіші та найекзотичніші країни, зміг дозволити собі справжні подорожі. На перші ж гонорари було придбано яхту «Сен-Мішель» – прообраз «Дункана» в романі «Діти капітана Ґранта», і Жуль Верн вирушив у плавання вздовж берегів Європи та Середземним морем. 1867 року він відвідав Сполучені Штати, причому перетнув Атлантичний океан на славетному «Ґрейт Істерн» – найбільшому з колісних пароплавів, що будь-коли існували. Враження від цієї подорожі лягли в основу роману «Плавучий острів», написаного 1895 року. Мав Жуль Верн і досвід повітроплавця, щоправда, невеликий – його єдиний політ на повітряній кулі тривав усього 24 хвилини.

1871 року він назавжди оселився в Ам’єні та з головою поринув у працю. Протягом сорока років, починаючи з 1862 року, письменник опублікував 65 романів, і брешуть ті лихі язики, які стверджують, що створення нових книг давалося йому з неймовірною легкістю. Жуль Верн був «людиною факту» і на фактах, ретельно відібраних і осмислених, засновував навіть найфантастичніші твори. А така праця потребує справді титанічних зусиль.

Уже на схилі літ, відповідаючи на запитання репортера австрійської газети, Жуль Верн казав таке: «Я завжди намагався враховувати запити і можливості юних читачів, для яких і написано всі мої книги. Працюючи над своїми романами, я завжди думаю про те, щоб з-під мого пера не вийшло жодної сторінки, жодної фрази, яку не змогли б прочитати і зрозуміти наймолодші… Моє життя було сповнене справжніх і уявлюваних подій. Я бачив багато чудових речей, але ще дивовижніші створила моя фантазія. І я невимовно шкодую про те, що мені доведеться завершити свій земний шлях на порозі епохи, яка обіцяє стільки чудес!»

Жуль Верн помер в Ам’єні 1905 року. Він похований неподалік свого будинку, а на його могилі встановлено пам’ятник – велична фігура, що підносить руку до зірок.

Та навіть смерть не змогла змусити письменника замовкнути: його творчий доробок був такий великий, що впродовж п’яти років потому, до кінця 1910 року, кожні шість місяців читачі розгортали новий том «Незвичайних подорожей», на титульній сторінці яких значилося ім’я автора – «Jules Verne».

Частина перша

1

Рибина-молот

Двадцять шостого липня 1864 року водами Північної протоки близько берегів Шотландії повним ходом летіла чудова яхта під британським прапором. Ця яхта, що мала назву «Дункан», належала лордові Едварду Гленарвану, почесному членові славнозвісного Королівського яхт-клубу. Нове судно тепер поверталося до Ґлазґо після випробування, яке проходило в морі за кілька миль від Клайдської затоки. На борту разом із лордом Гленарваном та його дружиною леді Елен був майор Макнабс, двоюрідний брат власника «Дункана».

На горизонті вже з’явились обриси острова Арран, коли вахтовий матрос несподівано вгледів за кормою величезну рибину. Капітан Джон Манґлс зараз же наказав повідомити про це лорда, і Гленарван разом із майором Макнабсом притьмом зійшли на ют – кормову частину яхти.

– Що це за страховисько?! – спитав лорд капітана.