Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 114

– Остаточне тлумачення таке: воно є частиною слова «indigence» – «злидні».

– А «contin…»? Як і раніше «континент»?

– Ні, оскільки Нова Зеландія – група островів.

– Тоді що ж? – спитав Гленарван.

– Шановний, зараз я прочитаю вам остаточно розтлумачений документ, а рішення залишиться за вами. Але спершу хочу попросити: постарайтеся забути про будь-яку упередженість. У своєму тлумаченні я спирався на французький текст документа, який писав усе-таки англієць, а йому можуть бути невідомі деякі тонкощі чужої мови. Отже: «27 червня 1862 року трищоглове судно «Британія» з Ґлазґо після тривалої боротьби зазнало краху в південних морях біля берегів Нової Зеландії. Двом матросам і капітанові Ґранту вдалося дістатися берега. Тут, у постійних страшних злиднях, вони кинули цей документ у море на… градусі західної довготи і 37°11́ південної широти. Допоможіть їм, бо вони загинуть».

Географ замовк. Таке прочитання документа було правдоподібним, але не більшою мірою, ніж усі попередні. Чергова гіпотеза Паганеля могла виявитися так само помилковою, як і решта.

– А оскільки слідів «Британії» не було виявлено ні коло берегів Патагонії, ні поблизу берегів Австралії, де проходить тридцять сьома паралель, – усі переваги на боці Нової Зеландії, – зробив висновок учений.

– Чому ж ви аж два місяці не розповідали нам про свої міркування? – спитав Гленарван.

– Не хотів марно обнадіювати вас. До того ж ми все одно прямували до Окленда, що лежить на тій широті, яка вказана в документі.

– А відтоді, як ми відхилилися від цього маршруту? Чому ви й далі мовчали?

– Тому що моє тлумачення все одно не допомогло б урятувати капітана Ґранта.

– Чому ви так вирішили?

– Та хоча б тому, що з часу краху «Британії» минуло два роки. І якщо за цей час капітан не дав про себе знати, отже, він став жертвою або катастрофи, або дикунів. Не така вже й велика Нова Зеландія, щоб по ній поневірятися роками. Ми могли б знайти уламки «Британії», але членів її команди давно немає серед живих.

14

Крик серед ночі

А тим часом яхта й далі йшла визначеним курсом. Єдине, що залишалося, – це вибрати острів, який би підійшов для висадки Айртона. Роздивившись уважно мореплавні карти, Паганель і Джон Манґлс виявили на тій-таки же тридцять сьомій паралелі крихітний острівець Марії-Терезії. Цей загублений серед океанських просторів клаптик твердої землі лежав за три з половиною тисячі миль від американського узбережжя і тисячу п’ятсот – від Нової Зеландії. Коли Айртона повідомили про місцеположення острова, колишній боцман згодився висісти там, і «Дункан» ліг на потрібний курс.

Через дві доби вахтовий матрос подав сигнал, що він бачить землю на горизонті. Це й був острів Марії-Терезії, який обрисами нагадував величезного кита.

Яхта розтинала хвилі зі швидкістю шістнадцять вузлів на годину, і контури узбережжя проступали все чіткіше. Невдовзі стало видно невисокі скелясті вершини, що рожевіли в променях призахідного сонця.

Уже в сутінках Джону Манґлсу видалося, ніби над островом в’ється ледве помітний димок.