Читать «Діти капітана Ґранта» онлайн - страница 11

– Авжеж, Едвард неодмінно доб’ється свого, такий уже в нього характер, – відповів Макнабс.

Та незважаючи на тверду впевненість майора, Елен спала тієї ночі неспокійно.

Уранці наступного дня Мері й Роберт Ґрант саме прогулювалися просторим двором замку, коли до них долинув гуркіт коліс екіпажа, який на повному скаку мчали коні: це повертався до Малкольм-Кастла лорд Гленарван. І відразу в дворі з’явилася леді Елен у супроводі майора й побігла назустріч чоловіку. Гленарван міцно мовчки обійняв дружину.

– Ну що, Едварде? – схвильовано спитала леді Елен.

– Погано, люба, але нічого не вдієш – у цих людей немає серця! – відповів лорд Гленарван.

– Як?! Тобі відмовили?

– Еге ж… Пустопорожні балачки і тільки. Ти можеш собі уявити: вони вважають, що документ незрозумілий, неточний, катастрофа сталася бозна-коли, тому жодної надії на те, щоб знайти кого-небудь живого з «Британії» немає. Справді, який сенс прочісувати всю Патагонію заради трьох невдах-моряків, та ще й шотландців, – так вони сказали! І нібито в подібних ризикованих експедиціях завжди гине більше людей, ніж вони намагаються врятувати. Словом, це була остаточна відмова. Тепер бідний Ґрант справді загинув!

– Мій бідний батько! – почувши лордові слова, розпачливо скрикнула Мері Ґрант.

– Ваш батько? – здивовано мовив Гленарван, розглядаючи незнайому дівчину. – Чи не хочете ви сказати, міс…

– Так, Едварде, – підтвердила Елен. – Міс Мері та її брат Роберт – діти капітана Ґранта, яких Адміралтейство щойно остаточно посиротило.

– О Боже, якби я знав, що ви тут… – тільки й мовив Гленарван, подаючи дівчині руку, і сумно схилив голову.

Гнітючу мовчанку порушив майор:

– Хочете сказати, лорде, у нас не залишилося жодної надії?

– Саме так!

– Що ж, тоді я сам піду до цих панів, – запально мовив Роберт Ґрант, – і тоді ми…

– Ні, Роберте, марно! – спинила його запал старша сестра. – Зараз ми з тобою подякуємо великодушним господарям цього замку за все, що вони для нас зробили, і підемо звідси.

– Мері, заждіть! – гукнула леді Елен. – Вона подивилася на чоловіка. – Едварде, послухай! Капітан Ґрант, укидаючи в море цього листа, довірив свою долю тому, до кого він потрапить. Його знайшли ми…

– Що ви хочете сказати, люба?

– А те, що ми з вами давно спланували морську мандрівку, чи не так? Таку собі розважальну подорож на яхті… Та що може бути благородніше, ніж порятунок людського життя? І саме нам зараз випала ця щаслива нагода, адже наш «Дункан» – чудове надійне судно: якщо буде треба, ця яхта здатна здійснити й навколосвітнє плавання. Для чого ж відкладати? Рушаймо на пошуки капітана Ґранта!

Едвард Гленарван ніжно обійняв свою молоду дружину. Він щасливо посміхався – адже його Елен зараз показала, що вона справжня донька свого батька. А Мері й Роберт Ґрант, оговтавшись від подиву, поспішали обняти цих надзвичайно шляхетних людей – лорда Едварда Гленарвана та його дружину. Тиша, що запала на мить після слів Елен, вибухнула вигуками захоплення: