Читать «Дім у Бейтінг Голлов» онлайн - страница 74

З весни, відколи Сюзен опинилася в госпіталі, Кванеша навіть не виходила у внутрішній дворик будинку. Цілими днями вона поралася у кількох кімнатах і спальнях, а під вечір викликала таксі і їхала відвідати хвору. За два місяці, які Сюзен не було вдома, у садку розрослася малина, а барбарис розпустив своє віття вздовж цегляного мурівцю, півтораметрова стіна якого відділяла дім від сусідового. І лише трояндова галявина буяла, ще не випалена сонцем.

З безсилим спротивом Кванеша, стоячи у вікні або вийшовши на веранду, дивилася, як рослини відвойовують своє право на життя. За літо сонце встигало пригасити навіть витривалі троянди, в яких дрозди ховалися від спеки під дрантливими тінями кущів.

З початком серпня, поламана і потовчена у автомобільному випадку Сюзен, звикла спочатку до інвалідського возика, потім до милиць, а коли крихка сила повернулася до її тіла - до палиці.

Кількамісячна відсутність була для Сюзен випробовуванням. Дім, у якому вона знала, здавалося, кожен куток і шпарину, в якому минали щасливі дні з Пітером, виростали її сини, - в одну мить став для неї чужий, заповнений спертим повітрям. Повернувшись, Сюзен сказала Кванеші повідчиняти вікна, щоби тепло, настояне на вигорілих травах і присохлих трояндах, увійшло в дім. їй вчувався рип розсохлих сходів, якими кілька разів на день виходила і сходила Кванеша. Просила пересунути рояль чи поправити на стіні картину, наче відчувала, що інтер’єр міг хтось без неї порушити. Заходила до бібліотеки. Вмикала все світло. І пробігала очима корінці фоліантів, запам’ятовуючи що де лежить. Книжок не торкалася руками - тільки сиділа у кімнаті, залитій світлом. Кванеша зиркала, але розуміла, що Сюзен насолоджується жирною бібліотечною тишею і мовчанням книжок.

Чоловіка Сюзен - Пітера, який був старший за неї на тридцять років, три роки тому, після кремації, сини розвіяли у внутрішньому дворику. Кванеша була переконана, що буйні кущі підживлює сам Пітер, точніше, його попіл, що перейшов у землю. Найбільше була здивована заповітом Пітера Кванеша, бо вважала, що йому як адвокатові належалося краще місце для вічного спокою, ніж садок у внутрішньому дворику. Сюзен усе виконала, згідно із заповітом, і сини підкорилися батьковій волі. Відтоді Сюзен пильнувала, щоби Кванеша навесні висаджувала квіти і підживлювала кущі, а восени підстригала віття малини і барбарису, вириваючи з корінням однорічні рослини. Коли Пітер остаточно став землею, Сюзен подумала, що смерть - це можливість переконатися в існуванні Творця. Від цієї думки їй стало легше за

Пітерове теперішнє, яке було засипане чорноземом із перегноєм, привезеним Кванешою з Гоум Діпот. А відсутність Пітера в ліжку, в домі та в її житті Сюзен замінила спогляданням з веранди за чорними із зеленим відливом дроздами.

Сьогодні, вересневого сонячного дня, з раннього ранку покоївка поралася у внутрішньому дворику. Виривала з корінням засохлі весняні квіти, обкопувала кущі троянд, обтинала малинове і барбарисове віття. Кванеша почула по радіо, що незабаром із Атлантики прийдуть затяжні дощі. Зміниться напрям вітру, від якого ще дужче баламкатиметься підвішений на металевий гак дерев’яний вітрячок, до тріскотіння якого звикли навіть дрозди. А Сюзен знала, що птахи зникнуть задовго до перших снігів. Тому вона годинами сиділа у плетеному кріслі. Дивилася на дроздів, відчуваючи своє поламане тіло і біль у кістках. З відхилених на веранді дверей їй чути, як Кванеша товчеться на другому поверсі, протираючи там підлогу або збираючи зі стін павутиння. Сюзен, накрита коцом із верблюжої шерсті, дрімає. А ближче до обіду Кванеша принесе їй склянку помаранчевого соку і сама сяде у таке ж плетене крісло. Вони питимуть сік і балакатимуть. Кванеша, з якою Сюзен зжилася від часу переїзду з Пітером до Парк Слоуп, майже тридцять років тому, мешкала у двох горішніх крихітних кімнатках з кухнею та власним входом.