Читать «Дім у Бейтінг Голлов» онлайн - страница 73

Але завтра ми не пішли подавати на розлучення, бо з колгоспної контори задзвонили до маминої школи і переказали, що помер дідо. Я пригадав собі, як дідо сидів з сливками і перебирав їх. У грубих вельветових штанях і лавсановій сорочці, саме тоді, коли бабця з мамою залишилися у хаті, а я вийшов і став біля нього, дідо просто сказав: «Дивися, коли я помру, то я буду жити он на тій хмарці. Бачиш?» «На якій діду?» «Он на тій, що висить над школою. І я тебе ніколи не покину. Приїдеш сюди - станеш на оборі і шукай хмарку над школою. Я буду там». Ми знову їхали потягом, тепер із величезним вінком, яким мама купила на Ринку. Шелестіли пофарбовані у фіолетовий колір паперові листки і мама щораз поправляла траурну стрічку, розписану золотими буквами. Вінок заважав мені дивитися у вікно і коли потяг гальмував, - падав на маму. Ми йшли від стації по стежці через посадку. На оборі паслися вбрані в пір’я гуси. Це були останні серпневі дні. На деревах де-не-де ще висіли темно-сині перестиглі сливки, з яких витікав брунатний сік. В траву на оборі падали достиглі горіхи, відлякуючи тлустих гусей. А з неба, затягнутого дощовими хмарами, впали перші краплі важкого дощу. Дідо лежав у великій кімнаті, в якій ми збиралися на празники. Положили його на чотири дошки. Перев’язали темною стрічкою підошви - бабця сказала, щоби був рівний. Одягли у новий костюм і нові чорні шкарпетки.

До Чорткова ми повернулися на третій день після похорону і втрапили на сварку Стася з панею Ядзею. «Вкрали, курва», - розпачливо кричав Стась. «Та шо вкрали?» - питалася його пані Ядзя. «Ровер». «Та як?» «Зайшов, аби розкласти пошту... ну ровер лишив...» -виправдовувався Стась. «Крадуть усе. Злодійське місто і дідівська держава», - сказала вона. Але в душі тішилася, що Стась не матиме на чому їздити до тої курви. Ровер, яким Станіслав розвозив пошту, колись був на озброєнні польського війська. Стась казав, не виключено, що польського вояка, який утікав ровером на Заліщики, застрелили совіти біля мосту. За перших москалів ровером їздив посильний комендатури, а німці, відступаючи у березні сорок четвертого року, покинули на станції два вагони з шинелями. В одному був той ровер. І Стасів батько перший схопив ровер та й приїхав ним додому. їхнього з Ядзею батька, який казав, що все польське повинно належати їм, потім знайшли у крижаному Сереті.

Ми пожили з мамою у пані Ядзі й Стася ще тиждень.

Мама розрахувалася зі школи і виписалася з Чорткова. Домовилася зі знайомим шофером про наш переїзд. Спакувала подушки і ковдри, одяг і взяла трилітровий слоїк мармуляди від пані Ядзі.

За два дні до першого вересня ми повернулися до баби.

Я пішов до першого класу.

І на перервах, коли виходив на шкільне подвір’я, то шукав хмарку, в якій віднедавна жив мій дідо.

Соло дрозда