Читать «Дім у Бейтінг Голлов» онлайн - страница 69

Толік запропонував купити пачку «Запашних» із білим фільтром, від яких, усі знали, нема запаху. А ще -дві фляшки ситра і велику плитку шоколаду «Чайка». Шоколад коштував півтора рубля, вода тридцять копійок, «Запашні» - тридцять п’ять. Толік підрахував, що з трьох рублів залишиться сімдесят копійок. «Можна два тижні пити з автомата воду з сиропом». У нас після цих слів потекла слина. Ми зайшли до магазину. Купили все, що хотіли. Продавчиня навіть не запитала про сиґарети, хоча Толік сказав, що має готову відповідь: «Татові». Ми зграйкою зійшли до Серету. І там залізли у високі кущі бузини. Спочатку з’їли шоколад, потім випили ситро, а після всього закурили. Я курив вдруге у своєму житті. Толік учив нас, що курити треба в затяжку, тобто втягнути дим у самі легені. Що я й зробив. Дим здушив мене. Я кинув сиґарету і під сміх Толіка і хлопців почав хапати повітря. Ситі й задоволені, вони лежали, підклавши під голови руки. Курили, дивлячись на серпневе небо. У річці кумкали жаби. Збоку стації локомотиви тягнули за собою протяжні звуки сигналів. Толік витягнув із пачки по три сиґарети і дав кожному. У голові досі паморочилося від куріння, коли ми рвали прибережний полин, яким хотіли забити запах сиґарет. їли його і терли ним руки. Я тішився, що мене прийняли в компанію. Додому прийшов не одразу. Стояв біля торгових крамниць на Ринку, приходив до тями і спостерігав, як м’ясарі, два приземистих вуйки, в обляпаних кров’ю фартухах поверх халатів заганяли теля. З м’ясарні вийшов тато. Я зрозумів, що це він привіз нещасне теля. Видко, що з татом домовився заготовач. І після роботи вони поїхали по теля. «Значить, зараз питимуть могорич. І тато прийде додому під ранок». Ця думка мене втішила, бо мама не зауважить мого куріння. Я вмить опинився перед дверима квартири - відчинив Стась у зеленому костюмі з одеколоном в руці. Я швидко прошмигнув до туалету. Помив руки милом і прополоскав рот. «Де ти був?», - запитала мама. «А я бачив тата». «Де?». «Він привіз до м’ясарні теля, ледво запхали досередини». «Знову зап’є», - сказала мама. В її голосі вчувалися втома і невдоволення. «Іди їсти. На кухню». Сиґарети, які дав мені Толік, я теж приховав у лівому кеді.

Прокинувся від того, що мама тихо сварилася з татом. Вони увімкнули абажур. Тато п’яним голосом пояснював мамі, що заробив на тому теляті десять рублів, а потому вони - м’ясарі, він і заготовач - пішли до чайної. «Ну, посиділи там...». Мама плакала. «Ну чого ти, плачеш?». Мама мовчала. У них щось не клеїлося, так казала бабця, коли ми жили всі разом. Я не міг повірити, що мама знайшла мої, приховані у лівому кеді, сиґарети. Вони лежали біля абажура і коли я це побачив, то накрився ковдрою з головою. «Вставай», - холодно наказала мама. Я встав. «Це шо?». Я мовчав. Мама била мене рушником. Я бачив, що пані Ядзя стоїть у дверях і дивиться, що у нас відбувається. «Вірцю, - кличе маму пані Ядзя. - А ходіт-но я вам щось покажу». У маминій руці зависає рушник. І вона сідає на ліжко. Я чимдуж біжу до туалету і закриваюся на застібку. Біля дверей туалету пані Ядзя вголос, ніби сама до себе, каже, що за воду в місті теж платять і що це не село. А якщо хтось хоче довго митися може йти до Серету. Я закручую кран.