Читать «Дім у Бейтінг Голлов» онлайн - страница 65

Руки в Онуфрія були скручені. Зв’язали їх грубим шнурком, яким припинають худобу. Коли його привели до стайні, «Нечай» сильним ударом збив Онуфрія з ніг, аж той знепритомнів.

Розпухлим язиком Онуфрій спробував злизати з губи примерзлу кров, але губа запекла. Він перевернувся зі спини на живіт і ліг лицем в солому. Двері приставали нещільно. Були вигнуті. У цю щілину Онуфрій побачив трьох бійців і сани, на які вони настеляли солому і про щось тихо говорили. Про що саме? Онуфрій не чув. У безпам’ятстві він пролежав ніч. На дворі сіріло. Коли відчинили рипучі двері, Онуфрій подумав, що його беруть на розстріл. І він почав «Отче наш», але збився на другій лінійці молитви. Онуфрія кинули на сани і прикидали соломою. Він розплющив очі, коли сани рушили по шорсткому снігу. Крізь стебла соломи бачив лише снігове небо, таке фіолетове, як над Джуринкою. Знову заплющивши очі, уявив, як мир стояв на Ставищі, а вісімдесятилітній отець Мицович, що за час свого душпастирства охрестив половину села, а іншій половині запечатав гроби до другого пришестя, вже опустив три свічі у воду Джуринки.

І коли сани зупинилися - Онуфрій заплакав.

Польський ровер, руска рама

Я бачу: Стась їде ровером.

Згори торохтить по нерівній бруківці центральною вулицею, а порівнявшись зі мною, поправляє на мокрій голові кашкет. На його правій штанці - прищепка від білизни. Це для того, щоби ланц не затягнув широку штанину. Вітер теліпає вилізлим із штанів краєм сорочки. І Стась - я знаю точно - везе залишки пошти на Старий Чортків, склавши ноги на рамі. Посвистує.

Ми живемо у будинку на кватирі у Стася, і відколи переїхали до Чорткова, я бачу його на ровері завжди біля четвертої години, бо повертаюся з хлібом. Мама висилає мене до хлібного магазину через дорогу біля вежі з годинником. Власниками квартири є Стась і його сестра пані Ядзя. Мама сказала мені, що банькату Ядзю потрібно називати лише пані Ядзя. А Стася всі називають просто Стась. Ядзя і Стась - поляки. Мама каже, що колись, за Польщі, їхній батько працював на стациї, і вони народилися в цьому будинку. Я не розумію, що таке за Польщі і чому Стась із Ядзею туляться в одній кімнатці, а нам здають іншу. Стась тримає свій ровер у вузькому темному коридорчику.

Будинок мені подобається, бо з під’їзду я зразу виходжу на Ринок.

У четвер на базар приїжджає дідо. Він привозить нам квасне молоко і сметану, а сам продає сливки. Цього року сливи зародили. І дідо поїздом везе їх у дерев’яному чамайданові, щоби спродати. Дідо до нас ніколи не заходить у гості, бо з татом вони посварені. Тато також гнівається з бабцею. Вона не хоче ніякого Чорткова, а лише переказує дідом, що їй навкимилося за мною. «Ноги моєї там не буде», - кричала бабця, коли ми вибиралися. Я виношу дідові порожні слоїки, і він дає мені паперовий рубель. Увечері попутними машинами дідо повернеться додому. За рубель я купую карамель «Дюшес», бенгальські вогні й пачку сірників. Знаходжу схованку, запалюю срібні бенгальські палички і їм карамель. Іскри розсипаються навкруг мене і навіть на мої руки, але вони не печуть і не щипають.